Ніде нічого не болить. Виставка «Анатолій Кокорін

Цієї осені я відкрила для себе Анатолія Кокоріна. І закохалася по вуха. Я подивилася в інтернеті і бібліотеці кілька його книг і безліч сканів ілюстрацій.
У дитинстві Кокорін пройшов повз мене, і зараз я активно надолужує згаяне.
Особливо сильно я закохана в Європу Кокоріна. Тобто ілюстрації казок у нього незрівнянні, і я їх теж все розглядаю і розглядаю, але дивлячись на зарісовочка європейських міст я буквально задихаюся від захвату.

У мені прокинувся дух збирання. Я хочу, спрагу, жадаю мати його книги :)

Першою пташкою стала «Англія, Шотландія та Ірландія» (Кокорін, А. В. Англія, Шотландія та Ірландія. - М .: Сов. Художник, 1972). Дякую за неї алібі. Розкид цін вражає. Одну і ту ж книгу продають за 500, 800, 900 р. Мені пощастило, я купила її за все за 200. Та ще й у продавця з Москви.

Дивно, що радянського художника в 1960-і роки випускали за кордон - і куди - до Великобританії! Та не один раз. До слова сказати, Кокорін був завзятим мандрівником. Де він тільки не бував крім Великобританії - в Голландії, Італії, Франції, Румунії, Угорщини, Австрії, Німеччини, Фінляндії, Данії, Чехії, Прибалтиці, Індії та ще багатьох країнах. І це художник із закритого СРСР. Загалом, можна тільки здивуватися і захопитися.

Тут скани книги:
Англія - \u200b\u200bhttp://community.livejournal.com/all_drawings/364074.html
Шотландія - http://community.livejournal.com/all_drawings/264181.html
Ірландія - http://community.livejournal.com/all_drawings/377225.html

Другу книгу я замовила вже значно дорожче. Але і хочу я її ще більше, тому що вона про подорож Кокоріна по Голландії. Я гортала її в іноземці. І якщо в книзі про Великобританію весь текст надрукований на машинці, то в цій він написаний від руки. Книга просто дивовижна. Вона вийшла на кілька років раніше англійської та тираж у неї значно менше: 7 500 прим. проти 28 500 екз.
Скоро вона повинна прийти мені з Пітера, і я вся в нетерпінні.

Наступною книгою, яку я хочу придбати, буде «Кокорін А.В. В країні великого казкаря. - М .: Радянський художник, 1988 ».

Тут добрі люди виклали її повний скан.

Анатолій Володимирович Кокорін - радянський художник, графік, ілюстратор.

Народний художник РРФСР, член-кореспондент Академії мистецтв СРСР, народився в Демидові Смоленської області. Батько Кокоріна навчався в Петербурзькій академії мистецтв. Залишивши її, оселився на Смоленщині, в м Поріччя. Після смерті батька, а незабаром і матері, Кокорін з 8 років жив у родині тітки, де підтримувалося його захоплення мистецтвом.

Навчався в Пермському художньому технікумі (1925 - 1928), потім в Москві під Вхутеине (1928 - 1932) у Д.С. Моора, С.В. Герасимова, П.Я. Павлинова.

Під час війни - в відділі фронтовий листівки Головуправління. З кінця 1943 року по 1954 - художник студії військових художників ім. Грекова. Тема війни знайшла відображення в натурних малюнках, зроблених на фронтах і в післявоєнних серіях робіт, створених на їх основі ( «Фронтовий щоденник», «Спогади про війну» і ін.). Зрілість таланту, розквіт творчості Кокоріна доводиться на 50-80-і рр. Працював в станкового графіку (в 1954 - 1958 рр. Створив серію акварельних пейзажів російських міст «Суздаль», «Углич», «Кострома», «Володимир», «Переславль-Залеський», «Загорськ», в 1969 р - серію аквареллю і вугіллям «вулицями сьогоднішньої Москви»). У його творчості знайшли відображення Прибалтика, Середня Азія, Ленінград, Москва ... Кокорін створює серії «За старим російським містам», «За Італії», «За Індії», «Англія, Франція, Голландія». Працює в різній техніці, але основою творчості завжди залишається натурний малюнок. Під час поїздок художник вів щоденники, робив в них записи і малюнки. Частина їх видана і увійшла в книги і альбоми ( «Ленінградський альбом», «За Індії», «За старим російським містам», «В Голландії», «Англія, Шотландія, Ірландія», «В країні великого казкаря»).

Велике місце в творчості художника займало ілюстрування творів російської та зарубіжної, дитячої літератури. За ілюстрації до твором Х.-К. Андерсена Кокорін був удостоєний Золотої медалі Академії мистецтв СРСР. Кокорін - учасник понад 100 різного рангу виставок в країні і за кордоном, кількох персональних. У 1976 р персональна виставка Кокоріна відбулася в Смоленську. Дарунки автора, надходження із запасників Міністерства культури склали колекцію робіт художника в Смоленському музеї. На батьківщині художника, в Демидівському музеї, створено меморіальний зал Кокоріна, де, крім творів, експонуються предмети з його майстерні, передані родиною художника.

Жив і працював в Москві.

Книжкові ілюстрації:

1947 - Лондон Дж. Під палубним тентом. Розповіді (М .: Воениздат);

1948 - Лермонтов М.Ю. Обрана лірика (М .: Воениздат);

1951 - 1953 - Л.М. Толстой «Севастопольські оповідання» (М .: Воениздат, 1952);

1946 - 1970 - А.С. Серафимович «Залізний потік»;

1961 - Ситін В. Зовсім трохи Парижа. Нариси (М .: Радянський письменник);

1962 - Халамінскій Ю. За старим російським містам (М .: Радянський художник); 1971 - перєїзд.

1962 - Равич Н. В центрі Європи. Чехословацькі замальовки (М .: Географгиз)

1964 - Равич Н. Шляхами Європи (М .: Радянська Росія)

Дитячі книги:

1946 - Пермяк Е. Ким бути? (М .: Мол. Гвардия);

1953 - Моісеєва К. У стародавньому царстві Урарту: Історична повість (М .: Дитяча література); 1955 - перєїзд.

1954 - Нікулін М. Степові дороги (М .: Детгиз);

1955 - Жулавський М. Атлантична повість (М .: Детгиз);

1955 - Едмодо де Амічис. Від Апеннін до Анд. Розповіді (М .: Детгиз);

1955 - Ємельянова Н.А. Джерела (М .: Дитяча література); 1966 1971 - перєїзд., 1979 - перєїзд. «Джерела. Колбатов »

1960 - Толстой Л.Н. Севастопольські оповідання (М .: Художня література); 1975 - перєїзд. (М .: Дитяча література)

1960 - Серафимович А.С. Залізний потік (М .: Детгиз);

1961 - Ведуть бджоли хоровод: Шведські народні пісеньки (М .: Детгиз) ;;

1963 - Родарі Дж. Поїзд віршів (М .: Детгиз) ;;

1963 - Сумний кондитер: Норвезькі вірші для дітей (М .: Дитяча література);

1969 - Андерсен Г.Х. Що чоловік не зробить, то і добре;

1970 - Перро Ш. Кіт у чоботях;

1970 - Вершинін Л. До зустрічі, Неаполь! (М .: Дитяча література);

1972 - Андерсен Г.Х. свинопас; 1985 - перєїзд.

1973 - Андерсен Г.Х. Про те, як буря переважила вивіски;

1974 - Каноніді З. Королівська коржик. Історія алжирського хлопчика (М .: Малюк);

1976 - Андерсен Г.Х Казки (М .: Моск. Робочий); 1990 - перєїзд.

1976 - Толстой А. Золотий ключик, або Пригоди Буратіно; 1990, 1991 - перєїзд.

1976 - Родарі Дж. Здрастуйте, діти! (М .: Малюк);

1977 - Андерсен Г.Х. Ганс-колода (М .: Малюк);

1978 - Толстой Л.Н. Три казки (М .: Малюк);

1980 - тися В. Пикале і Тиндале

1983 - Єршов П. Коник-Горбоконик (М .: Малюк); 1989, 1990 - перєїзд.

1986 - Пушкін А.С. Казка про рибака і рибку (М .: Малюк);

1987 - Родарі Дж. Чим пахнуть ремесла (М .: Малюк);

Власні книги:

В Голандії. - М., 1967.

Ленінградський альбом. - М .: Художник РРФСР, 1968.

Англія, Шотландія та Ірландія. - М .: Сов. художник, 1972.

Як я малював казки Андерсена. - М .: Малюк, 1981.

Життя Андес: Набір листівок. - М., 1987.

В країні великого казкаря. - М .: Сов. художник, 1988.

«Він працював із задоволенням і, працюючи, наспівував» (Віктор Цигаль)

Батько А.В. Кокоріна навчався в Петербурзькій Академії мистецтв. Залишивши її, оселився на Смоленщині, в Поріччя, де і народився майбутній художник. Після смерті батька, а незабаром і матері, Кокорін з 8 років жив у родині тітки, де підтримувалося його захоплення мистецтвом.

З 1925 по 1928 рр. навчався в художньому технікумі в Пермі, з 1928 року - навчався в московському ВХУТЕІН у С. Герасимова, М. Родіонова, П. Павлинова, Л. Бруні. Потім - «вивчення життя» - поїздки по країні, творчість, виставки.

У 1920-х роках Кокорін співпрацює в журналах, працює в галузі живопису та графіки. Прийнято в члени МОСХа. З 30-х років почав працювати у видавництвах, в відділах графіки і живопису. Під час війни малював листівки у фронтовому відділі Головуправління. Значився як військовий художник в студії Грекова.

У 1976 році в Смоленську відбулася персональна виставка Кокоріна. Дарунки автора, надходження із запасників МК Міністерств культури склали колекцію робіт художника-земляка в Смоленському музеї. На батьківщині художника, в Демидівському музеї створено меморіальний зал Кокоріна, де крім творів експонуються предмети з його майстерні, передані родиною художника.

Його учень і друг Віктор Цигаль писав про нього: «Друзі Анатолія Володимировича вважали, що у нього є схожість з Жаном Габен. У всякому разі, він був зовні артистичний і обдарований музично, з блиском грав в пародіях, капусниках і домашніх спектаклях. Бог щедро обдарував його почуттям гумору ».

Зрілість таланту, розквіт творчості художника припадає на 50-80-ті роки. Своє вміння миттєво бачити він придбав не тільки як художник, але ще як постійний, невтомний мандрівник. Поїздки по країні та країнах Європи дали великий матеріал художнику. Якщо перераховувати всі точки на карті, де побував Анатолій Кокорін, доведеться перегорнути цілий географічний атлас. Він малював Кавказ, Волгу, Дніпро, Азовське море, Середню Азію, Англію, Ірландію, Шотландію, Індію та Афганістан. Під час своїх творчих поїздок Кокорін вів щоденники, робив в них записи і малюнки. Частина цих щоденників видані як книги і альбоми ( «Ленінградський альбом», «За Індії», «За старим російським містам», «В Голландії», «Англія, Шотландія, Ірландія», «В країні великого казкаря»).

"Я дуже люблю подорожувати. Так цікаво побачити нове місто нову республіку, країну, в якій ти ще не був! Я ніколи не розлучаюся з олівцем і папером. З кожної поїздки привожу один або два альбоми, заповнених малюнками. У них я намагаюся передати все найтиповіше або все незвичайне, побачене в тій чи іншій країні. А коли я ілюструю книги, ці шляхові альбоми мені дуже допомагають. Якщо книга написана про Італію, у мене є альбом, де намальовані люди і міста Італії. Якщо книга розповідає про Індію, я дістаю альбоми та папки з малюнками і акварелями, зробленими в цій чудовій країні ».

Таланту художника були підвладні всі графічні техніки. Основою його творчості завжди був натурний малюнок. «Я завжди прагну робити малюнок ясним, гранично виразним. Але така простота легко не дається і вимагає великої попередньої роботи. Я люблю малювати чорним м'яким олівцем. Також малюю пером і тушшю. А фарбами розфарбовую вже по готовому малюнку. Фарби підбираю так, щоб вони гармоніювали одна з одною і передавали потрібний настрій ». В альбомі«Анатолій Кокорін. Графіка »його рукою виведено:«... Цей товстий альбом наповнений безграмотними малюнками: чотири пальці на руках замість покладених п'яти, коні схожі на собак, собаки на овець ... і все ж. Кажуть, в них щось таке є - є те, чого немає у інших ».

Велике місце в творчості Кокоріна займало ілюстрування російської класичної і зарубіжної літератури, дитячої літератури. Віктор Цигаль писав про нього: «Загальновідомо, що сильний художник може змінити читацьке уявлення про образ героя книги і може допомогти зрозуміти, розкрити ідею літературного твору. У ілюстрація Кокоріна є ця переконливість, яка підкорює майстерністю, пустощами, ігровим моментом, феєрверком радісних фарб ... І ще одна особливість. Він малював в альбомом НЕ начерки для пам'яті, а творив готові, закінчені твори, які вдома без поправок лягали в паспарту. Їх можна було відразу відправляти на виставку! Вже немолодий і не дуже здоровий, як він миттєво мобілізовував себе на роботу! Без прикидки, без розкачки, негайно розорював альбом і, незважаючи на спеку або крижаний вітер, дощ, буквально вривався в пейзаж, інтер'єр, обличчя людини ... потім, прийшовши в готель, валився на ліжко ... Малюнок егоїстично забирав усього Кокоріна ».

творчість Андерсеназаймало особливе місце в діяльності Кокоріна. «Коли я був маленьким хлопчиком, мені подарували книгу в червоному палітурці. На ньому золотими візерунковими літерами було написано: "Казки Г. X. Андерсена". Із завмиранням серця читав я ці дивовижні казки і полюбив Стійкого олов'яного солдатика, Свинопаса, добру мужню Герду, чарівника Оле-Лукойє. У книзі було багато картинок. Подовгу я їх розглядав, і переді мною виникали незвичайні країни, старовинні міста, селянські будиночки, несхожі на наші. Я бачив біжать по хвилях веселі кораблі з надутими вітрилами, жахливо смішний дліннотрубий паровоз і людей в незвичайних одежах. Так почалося моє знайомство з Гансом Християном Андерсеном - великим письменником, який жив більше ста років тому в невеликій країні Данії. Йшли роки. Я став дорослим, став художником, а казки Андерсена читаю з таким же, як і раніше, задоволенням. Адже вони змушують задуматися не тільки малюка, але і дорослого. Андерсен був людиною доброго і чистого серця. Тому в своїх казках він прославляв все благородне, а погане і зле засуджував і карав. Ось тому я і полюбив ці казки, і мені захотілося зробити до них малюнки ... У різних країнах різні художники малювали ілюстрації до казок Андерсена. І малюнки одного ніколи не бували схожими на малюнки іншого. Кожен художник зображував казку по-своєму, як він її розумів і відчував. Це все одно, як одну і ту ж пісеньку співати різними голосами. Мені теж хотілося показати в ілюстраціях, що я найбільше люблю в казках Андерсена, і свою любов передати дітям ».

Художник Кокорін прийшов до Андерсену в старості. Якщо від сімдесяти дев'яти відняти сімнадцять, вийде шістдесят дві. Ось тоді Анатолій Володимирович і зробив свої перші ілюстрації до його казці:«Моїй давньою мрією було проілюструвати казки Ханса Крістіана Андерсена. Сімнадцять років тому я цю мрію здійснив, зробивши малюнки до маленької, чарівною, мудрої казці„ Що чоловіче ні зробить, то й добре“... Я ясно усвідомлював те, як складна буде майбутня робота, які несподівані труднощі виникнуть у процесі малювання і чи вистачить у мене майстерності подолати їх. Але любов до Андерсену і його творчості була сильніше всіх мої сумнівів». З тих пір художник з письменником вже не розлучалися:«... вийшло сім його книг з моїми малюнками, а мені все не хочеться розлучатися з Андерсеном і його чистим і добрим мистецтвом. А сам поет-казкар став для мене за ці роки як би старим знайомим. Адже багато казки у нього автобіографічні ».

Багато часу провів я, перечитуючи все казки Андерсена, знайомлячись з його поезією, романами, і з великим хвилюванням прочитав його автобіографічну повість "Казка мого життя". Ця повість стала для мене початком створення серії композиційних малюнків про незвичайну долю і життя письменника ... Вийшло так, що сам Андерсен за ці роки став для мене як би старим другом. Він поступово увійшов в моє життя і став невід'ємною частиною моєї творчості ».

Напевно тільки сказати можна легко: «хочу ілюструвати Андерсена ...», але ж скільки потрібно знати художнику, щоб правильно намалювати світ казки Андерсена: як виглядали в ті далекі часи датські міста і села, який одяг носили люди, який посудом користувалися, в яких екіпажах їздили і багато-багато іншого. «Чимало годин провів я в бібліотеках. Відшукував старовинні книги та альбоми, в яких міг подивитися все це, прочитати і замалювати. А потім я поїхав в Данію, щоб побачити своїми очима країну Андерсена. Цілими днями я ходив по вулицях і площах її головного міста Копенгагена. Багато що там виглядає так само, як і за життя Андерсена ... з альбомом в свою подорож я не розлучався ніколи. Малював весь час. Адже невідомо, що мені може потім стати в нагоді, коли я приступлю до роботи над книгою ».

Він знав про Андерсена все. Сімнадцять років збирав і зібрав спеціальну бібліотеку, де на різних мовах говорили про Андерсена, згадували про Андерсена, вивчали Андерсена, в різному стилі і різній манері зображували його героїв. Але художнику Кокорін не потрібен був нічий стиль. До моменту зустрічі він володів якоюсь таємницею, проти якої, власне, і не зуміли встояти ні час, ні простір, ні особливості інший - «закордонної» культури. «Оскільки він став для мене близькою людиною, захотілося дізнатися про нього все до найдрібніших подробиць. Познайомитися ще ближче з ним і з цієї маленької країною Данією, що дала людству великого письменника-казкаря. Я став ритися в букіністичних магазинах і купувати будь-яку книгу, в якій згадувалося ім'я Андерсена або Данія. В результаті народилася моя бібліотечка з симпатичними книгами про Андерсена і його сучасників; про Данію, її історію, її молоко і сир і про її 483 острова. На полицях вишикувалися збірники казок Андерсена на різних мовах, в тому числі і на датському з ілюстраціями художника Педерсена, дуже улюбленого самим автором ».

Достовірність ілюстрацій була так важлива ще й тому, що і сам Андерсен завжди вибирав реально існуюче місце дії, робив героями свої казок простих людей: чиновника, кравця, студента, сторожа: «Жодна казка Андерсена не почалась словами:" В деякому царстві, в деякій державі ... "або" за морями, за долами, за високими горами ... "Ні. Він з перших же рядків дає точну адресу ... "У Флоренції, неподалік від пьяцца Грандукка є переулочек ..." ..., "Неподалік від Нейкірхена, серед дрімучих лісів ..." ..., "Між Балтійським і Північним морями з часів сивої давнини лежить старе лебедине гніздо ... "Список можна ще довго продовжувати ... Коли читаєш Андерсена, то в багатьох казка бачиш Данію. Це або його рідний острів Фюн, або Ютландському степи і дюни ..., або це сам древній Копенгаген і навколишні його міста на Зеландії, або ж місто його дитинства Оденсе. Ось і перетворюється казка в реальність ».

В результаті цієї дивовижної дружби поза простором і часом народилася книга «В країні великого казкаря». Обов'язково знайдіть в бібліотеці і принесіть цю книжку в будинок хоча б на кілька днів. Це подорож по Данії, по місцях, де жив або просто гуляв Ханс Крістіан Андерсен. Це єдина книга про казкаря, в якій художник сам розповів і намалював про країну і про великого казкаря. «Ті, хто буде дивитися і читати цю книгу, нехай не забувають про те, що робив щось її художник, а не письменник, і будуть не дуже суворі до її літературної частини». З усіх книг, написаних у нас про Ханса Крістіана Андерсена, ця, мабуть, сама незвичайна і, може бути, найпрекрасніша. Вона складена зовсім просто - з подорожніх нотаток, старих листів, незліченних замальовок з натури і інших цілком конкретних речей. Але чомусь дуже схожа на казку Андерсена. І це невловиме «чомусь» пурхає над читачем від першої сторінки до останньої, як Оле-Лукойє над заснулим дитиною. Якщо таємниче «чомусь» скине свій казковий плащ, ми побачимо його справжнє ім'я. Вид мистецтва, в якому працював художник Кокорін, потрібно було б назвати «імпровізація професіонала», і результат цієї імпровізації, коли олівець чіпає папір буквально на льоту, воістину те саме казці, яка, як відомо, торкається до реальності тільки тоді, коли сама цього хоче .

Важко сказати, чого більше в книзі Кокоріна про Андерсена і країні Данії - слів або «картинок». У короткій передмові Анатолій Володимирович начебто вибачається: «Це книга художника, де, природно, багато малюнків і є якийсь" художній "безлад, так як розмова про Андерсена перемішаний з данськими враженнями». Неправда! Ні на цих сторінках жодного «безладу», а є тільки чудово організована свобода самовираження. Так, дійсно, сюжет в цій книзі відсутній. І хронологічна послідовність - теж. І ніякого жанрового єдності не спостерігається. Спочатку взагалі здається, що перед нами просто милі подорожні нотатки, щоденник художника, який в 1977 році дістався, нарешті, до коханої (здалеку!) Країни Данії, звідки родом його друга Андерсена. І раптом виникає зовсім інший текст: розповідь про життя Ханса Крістіана, роздуми про його долю і творчість, уривки зі спогадів сучасників, а головне - рядки самого казкаря, рясні витяги з його листів, уривки з автобіографічної повісті «Казка мого життя» ... і так дивно і чудово гортати сторінки, де дати чергуються, як хочуть: один тисяча дев'ятсот сімдесят сім ... 1840 ... 1879 ... 1 985 ... Чомусь весь перерахований словесний «безлад» читається на одному диханні. Можливо, тому, що на цей раз прекрасне «чомусь» звуть «майстерність літературного експромту»?

А «картинки»? Тисячу разів мав рацію Віктор Цигаль, колега і друг Кокоріна, коли говорив, що цей художник «малював в альбом не начерки для пам'яті, а творив готові закінчені твори». Їм не злічити.

«Музей історії Копенгагена. Сюди я приходив не один раз, так як історія столиці Данії тут показана дуже щедро. Мене цікавив головним чином XIX століття, час Андерсена, і ту я знайшов дуже цікавий матеріал, потрібний мені для подальшої роботи. Захоплююче цікавий відділ старих вивісок і емблем цехових майстерень. Я замалював їх майже все. У музеї багато картин, гравюр, літографій, що розповідають про те, яким був Копенгаген в минулому столітті, які люди ходили по його вулицях, які кораблі стояли в його гаванях і каналах» .

У цій книзі практично немає сторінки, де на вас не подивився б пейзаж, портрет випадкового перехожого, відвертий шарж, жанрова сценка і - Андерсен, Андерсен, Андерсен, який начебто невпинно позував художникові то в Копенгагені, то в подорож, то в рідному своєму місті Оденсе на острові Фюн ... Я спробувала порахувати, скільки разів намалював художник Кокорін людини, якого ніколи не бачив. І засоромилася своєї канцелярської затії. Що значить «не бачив», якщо єдиним розчерком пера вмів викликати з глибини казки її творця?

Виявилося, якщо на багатьох сторінках, то в кольорі, то легким розчерком чорного олівця, намалювати все-все - будинки, дерева, діточок, бабусь, моряків і торговок рибою, а між ними - незліченні портрети Ханса Крістіана, і молодого, і старого, і в повний зріст, і в кареті, і в профіль, і в півоберта ... - якщо намалювати так, все оживає. І в першу чергу, сам Андерсен, жахливо негарний і абсолютно прекрасний.

Про «розчерку пера» потрібно сказати окремо. Той високий і благородний професіоналізм, яким сповнена книга про Андерсена, прийшов до Анатолія Кокоріна довгими шляхами. Серед цього руху по землі було чотири особливих року - чотири роки Великої Вітчизняної війни. Кокорін пройшов їх цілком, з кінця 1943 року, як художник студії імені Грекова, працював в Підмосков'ї, Білорусії, Румунії, Болгарії, Угорщини, Австрії. Тема війни знайшла відображення в натурних малюнках, зроблених на фронтах, і в післявоєнних серіях робіт, створених на їх основі ( «Фронтовий щоденник», «Спогади про війну»). Один з пильних дослідників його творчості сказав, що на війні «необхідно малювати швидко і вірно». Так і було. Так було все життя, і, розглядаючи книгу про Андерсена, важко повірити, що багато маленькі графічні шедеври, народжені «швидко і вірно», належать людині, якій скоро вісімдесят.

«Багато разів, подорожуючи потім без нього, я вважав за необхідне для себе розставити ширше ноги, щільно" прирости "до цієї нової для мене землі, злитися з нею і напружено, по-кокорінскі глянувши, провести в альбомі тільки одну пружну потрібну лінію, як б обводячи контуром зображення. "Чи не волоси!" - говорив Анатолій Володимирович, дивлячись на "волохатий" малюнок, і його обличчя світилося, брови повзли вгору, а повіки прикривали очі. Він випромінював веселість. "Важкий був шлях до лаконізму", - любив він повторювати, відбиваючись від мої зауважень, що, мовляв, дуже вже спростив пейзаж або дуже узагальнено, до схеми - кінь чи козу. Потім, дивлячись на його малюнки в альбомах і книгах, я дивувався, як органічно в нього лягає малюнок на лист, як сусідить з текстом, шрифтом, як сама лінія весело в'ється, а де і рветься, як кришиться вугільний олівець під напором темпераменту .. . »- писав Віктор Цигаль.

Слідом за першим щоденником Кокоріна виникає друге, створений в останню датську поїздку, за два роки до смерті. А закінчується книга і зовсім несподівано, буквально на півслові - миттєвим спогадом про те, як ще в 1966 році вдалося цілих три години абсолютно несподівано погуляти по Копенгагену: літак (як в казці!) Зробив раптом незаплановану посадку. «Хелтофти везуть мене на своїй машині в Оденсе. Вирішили їхати не поспішаючи, щоб я зміг побачити старі Фюнской села і робити зупинки там, де я попрошу. А альбом у мене завжди з собою ... Все, крім асфальтового шосе, залишилося не зворушеним цивілізацією ». «3 грудня 1980 року в Оденсе відкрилася виставка мої робіт. Це були ілюстрації до казок Андерсена і цикл композиційних листів про життя казкаря за мотивами його автобіографічній повісті "Казка мого життя". Важко було усвідомити, що мої твори висять в меморіальному музеї Х.К. Андерсена впритул до крихітному будиночку, де він народився ».

Ні про яку іншу дитячого письменника такої книжки більше немає. Як прийнято писати в подібних випадках, «навіть якби художник зробив тільки це ...». Але книга про Андерсена народилася вже на схилі життя і вийшла в світ на наступний рік після смерті художника. «Ця книга народилася в результаті моєї поваги і любові до великого казкаря, його доброму, світлому творчості, а також в результаті поїздок до Данії, що розкрили мені все чарівність і оригінальність цієї маленької країни». «Мені хотілося, щоб ілюстрації були сповнені тепла і доброти до героям, щоб ви змогли відчути, як щасливий був самотній старий від виниклої дружби з хлопчиком [казка" Старий будинок "] ... Короля, який встав вночі відкрити двері, я малював спочатку худим і злим. Але потім вирішив, що вірніше буде зобразити його товстим, смішним і довірливим. Адже він не визнав в юнакові принца і найняв його в свинопаси ».

Для кого ж з'явилася на світ така незвичайна і така чудова «книга художника»? Якщо в ній присутній цілий спеціальний розділ з ілюстраціями до казок Андерсена і навіть є кілька малюнків самого Андерсена (!), Значить перед нами книга для дітей? Безумовно. Кожен людський шестикласник отримає саме живе задоволення від дружньої бесіди з автором, а розглядати «картинки» можна з пелюшок. Але ... «Рідко траплялося, - згадував професор В.Блох, - щоб Андерсен читав свої казки дітям. "Поет дітей" вважав за краще доросле публіку ... ».

Ми не знаємо, про яку аудиторії мріяв Анатолій Володимирович Кокорін. Він вважав за краще Андерсена. І ще, за словами близького друга і учня Віктора Цигаля, «... бачив цей світ красиво ... працював із задоволенням і, працюючи, наспівував ...».

«З тих пір вийшло багато книг-казок Андерсена з моїми ілюстраціями, а також книжка для маленьких дітей" Як я малював казки X. К. Андерсена ", в якій я розповів про те, як захоплююче художнику працювати над казками Андерсена і що наша праця ілюстратора складний і потребує не лише здібностей ще й великих знань і працьовитості ...» і «всякий раз, приступаючи до ілюстрування нової казки, я ... тихенько кажу:„ Доброго ранку, великий Андерсен!“ ».

За ілюстрування його творів художник був удостоєний Золотої медалі Академії мистецтв СРСР.

«Анатолій Володимирович Кокорін сповнений творчих сил і енергії. Щоранку його можна зустріти на вулиці Усієвича, неквапливою ходою крокує до своєї майстерні на Масловке. Ваш погляд обов'язково зупинить цей невисокого зросту, елегантний сивий чоловік, з м'якими рисами обличчя, усміхненою іскоркою в очах, одягнений з вишуканою простотою. А той, кому довелося спілкуватися з ним - неодмінно відзначить його добру вдачу, м'якість і делікатність у відносинах з людьми, майже дитячу довірливість і мудру доброзичливість. Те, що становить істота його людської індивідуальності, - доброта, оптимізм, щедрість серця - є і основою його життєствердного мистецтва. "Дивуватися, дивуватися треба весь час, - пише художник. - Я для себе вирішив - як тільки перестану дивуватися, на наступний же день кидаю своє ремесло, надягаю чорне пальто, фетровий капелюх на вуха і сідаю на дворі на лавку забивати "козла" в компанії з майстрами цієї справи ". Але ми-то розуміємо, та й сам він знає, що йому "до лиця" лише світлі тони ... »(В. Кулешова)

«Який прекрасний світ, як прекрасна природа, море ... Якби не ця клята морська хвороба, якої я безнадійно страждаю, я міг би стати справжнім моряком! Про це я мріяв завжди. Ну ладно, раз не став моряком, а став художником, бери-но альбом, олівець і працюй! »- записав він у своєму щоденнику на поромі на шляху до Данії. Яке щастя, що він не став моряком ...

Народний художник РРФСР, член-кореспондент Академії мистецтв СРСР, народився в Демидові Смоленської області. Батько Кокоріна навчався в Петербурзькій академії мистецтв. Залишивши її, оселився на Смоленщині, в м Поріччя. Після смерті батька, а незабаром і матері, Кокорін з 8 років жив у родині тітки, де підтримувалося його захоплення мистецтвом.

Мистецтво Анатолія Кокоріна настійно нагадує нам про те, як багато краси в навколишньому світі. Він не шукає красу, а просто бачить її. Його добрий погляд вловлює красу там, де інший не помічає її, звикшись зі звичним, повсякденним. І кожен раз він відчуває радість відкриття. І вже, звичайно, приходить в захват, зіткнувшись з суворою вродою нового, несподіваного.

Засоби, якими художник передає цю красу, мужні і лаконічні. У своїх роботах він так само небагатослівний, як і в житті.
Прекрасний смак, іронічний склад розуму, не залишає його почуття доброзичливого гумору ніколи б не дозволили йому переступити ту грань, за якою краса стає красивістю, а захват перед нею - сентиментальним.

Кокорін - відмінний рисувальник. Це видно вже по його ранніх робіт. Однак не один "божий дар", а ще й багаторічний наполеглива праця, постійні вправи виробили ту живу гнучку і разом з тим енергійну і наполегливу лінію, по якій ми безпомилково дізнаємося малюнки Кокоріна і яку з повним правом називаємо "кокорінской лінією".

доевній Псков

Велике місце в творчості художника займало ілюстрування творів російської та зарубіжної, дитячої літератури. За ілюстрації до твором Х.-К. Андерсена Кокорін був удостоєний Золотої медалі Академії мистецтв СРСР. Кокорін - учасник понад 100 різного рангу виставок в країні і за кордоном, кількох персональних. У 1976 р персональна виставка Кокоріна відбулася в Смоленську. Дарунки автора, надходження із запасників Міністерства культури склали колекцію робіт художника в Смоленському музеї. На батьківщині художника, в Демидівському музеї, створено меморіальний зал Кокоріна, де, крім творів, експонуються предмети з його майстерні, передані родиною художника.