Головні герої п'єси О.М. Островського «Гроза»

Ця героїня легко пристосовується законам «темного царства», легко обманює всіх оточуючих. Це стало для неї звичним. В. стверджує, що інакше й жити не можна: увесь будинок у них на обмані тримається. «І я не брехня була, та вивчилася, коли потрібно стало».
В. хитрила, доки було можливо. Коли ж її стали на замок замикати, вона втекла з дому, завдавши Кабаниху нищівного удару.

Д. – типовий самодур. Він відчуває свою владу над людьми та повну безкарність, а тому творить, що захоче. «Немає над тобою старших, ось ти й куражишся», - пояснює Кабаниха поведінка Д.
Його дружина щоранку зі сльозами благає оточуючих: «Батюшки, не розсердіть! Голубчики, не розсердіть!» Але Д. важко не розсердити. Він і сам не знає, в який настрій може прийти наступної хвилини.
Цей "жорстокий лайка" і "пронизливий мужик" не соромиться у висловлюваннях. Його мова наповнена словами типу «дармоїд», «єзуїт», «аспід».
Але «нападає» Д. лише людей слабше себе, тих, хто може дати відсіч. Зате Д. побоюється свого конторника Кудряша, який має славу грубіяном, не кажучи вже про Кабаниха. Її Д. поважає, більше, вона єдина, хто розуміє його. Адже герой іноді й сам не радий своєму самодурству, але нічого не може вдіяти. Тому Кабаниха вважає Д. слабкою людиною. Кабаниху і Д. об'єднує і приналежність до патріархального ладу, дотримання його законів, і занепокоєння щодо змін навколо.

Цей образ вказує на кінець патріархального укладу. Т. вже не вважає за потрібне у побуті дотримуватися старовинних порядків. Але, в силу свого характеру, він не може чинити, як вважає за потрібне, і йти проти матері. Його вибір – це життєві компроміси: «Що її слухати! Їй же щось треба ж говорити! Ну, і хай вона каже, а ти повз вуха пропускай!»
Т. – незла, але слабка людина, вона кидається між страхом перед матір'ю та співчуттям до дружини. Герой любить Катерину, але не так, як того вимагає Кабаниха – суворо, «по-чоловічому». Він не хоче доводити дружині свою владу, йому потрібна теплота та ласка: «Навіщо ж їй боятися? З мене і того досить, що вона любить мене». Але цього в будинку Кабанихи Тихін не отримує. Вдома він змушений грати роль слухняного синка: «Та я, мамо, і не хочу своєю волею жити! Де вже мені своєю волею жити! Його єдина віддушина – це поїздки у справах, де він забуває всі свої приниження, топлячи їх у вині. Незважаючи на те, що Т. любить Катерину, він не розуміє, що відбувається з його дружиною, які душевні муки вона відчуває. М'якість Т. - одна з його негативних якостей. Саме через неї він не може допомогти дружині в її боротьбі зі пристрастю до Бориса, він не може полегшити долю Катерини і після її публічного покаяння. Хоча сам він поставився до зради дружини м'яко, не злившись на неї: «От матінка каже, що її треба живу в землю закопати, щоб вона стратила! А я її люблю, мені її пальцем шкода зачепити». Тільки над тілом мертвої дружини Т. наважується на бунт проти матері, публічно звинувачуючи її в загибелі Катерини. Саме цей бунт при людях завдає Кабанісі найстрашнішого удару.

Події у драмі А. М. Островського ” Гроза ” розгортаються узбережжя Волги, у вигаданому місті Калинове. У творі дано перелік дійових осіб та їх короткі характеристики, але їх все ж таки недостатньо для того, щоб краще зрозуміти світ кожного персонажа та розкрити конфлікт п'єси в цілому. Головних героїв "Грози" Островського не так багато.

Катерина, дівчина, головна героїня п'єси. Вона досить молода, її рано віддали заміж. Виховувалась Катя точно за традиціями домострою: головними якостями дружини були повага і покірність.

свого чоловіка. Спочатку Катя намагалася полюбити Тихона, але нічого, крім жалю, не могла до нього випробувати. При цьому дівчина намагалася підтримувати свого чоловіка, допомагати йому і не дорікати йому. Катерину можна назвати найскромнішим, але при цьому найсильнішим персонажем "Грози". Справді, зовні сила характеру Каті не проявляється. На перший погляд, ця дівчина слабка і мовчазна, здається, ніби її легко зламати. Але це зовсім негаразд. Катерина єдина у сім'ї, яка протистоїть нападкам Кабанихи.
Саме протистоїть, а чи не ігнорує їх, як Варвара. Конфлікт несе швидше за внутрішній характер. Адже Кабаниха побоюється, що Катя може вплинути на її сина, після чого Тихін перестане підкорятися волі матері.

Катя хоче літати, часто порівнює себе із птахом. Вона буквально задихається в “темному царстві” Калинова. Закохавшись у приїжджого хлопця, Катя створила собі ідеальний образ кохання та можливого визволення. На жаль, її уявлення мали мало спільного із реальністю. Життя дівчини завершилося трагічно.

Островський у “Грозі” головним героєм робить не лише Катерину. Образу Каті протиставлено образ Марфи Ігнатівни. Жінка, яка тримає у страху та напрузі всю сім'ю, не викликає поваги. Кабаниха сильна та деспотична. Швидше за все, "влада правління" вона прийняла після смерті чоловіка. Хоча найімовірніше, що й заміжжя Кабаниха не відрізнялася покірністю. Найбільше від неї діставалося Каті, невістці. Саме Кабаниха опосередковано винна у загибелі Катерини.

Варвара – дочка Кабанихи. Незважаючи на те, що вона за стільки років навчилася спритності та брехні, читач все одно симпатизує їй. Варвара гарна дівчина. Дивно, але обман і хитрість не роблять її схожою на решту жителів міста. Вона чинить так, як їй подобається і живе як їй заманеться. Варвара не боїться гніву матері, бо та для неї не авторитет.

Тихін Кабанов повністю відповідає своєму імені. Він тихий, слабкий, непомітний. Тихін не може захистити свою дружину від матері, оскільки сам перебуватиме під сильним впливом Кабанихи. Його бунт у результаті виявляється найзначнішим. Адже саме слова, а не втеча Варвари змушують читачів замислитися про весь трагізм ситуації.

Кулігіна автор характеризує як механіка-самоучка. Цей персонаж є своєрідним екскурсоводом.
У першій дії він ніби водить нас по Калинову, розповідаючи про його звичаї, про сім'ї, які тут живуть, про соціальну обстановку. Кулігін, здається, знає все про всіх. Його оцінки інших дуже точні. Сам Кулігін добра людина, яка звикла жити за усталеними правилами. Він постійно мріє про загальне благо, про перпет-мобілі, про громовідвід, про чесну працю. На жаль, його мріям не судилося реалізуватися.

Дикий має прикажчик, Кудряш. Цей персонаж цікавий тим, що не боїться купця і може висловити йому те, що про нього думає. При цьому Кудряш так само, як і Дикій, у всьому намагається знайти вигоду. Його можна охарактеризувати як просту людину.

Борис приїжджає до Калинова у справах: йому потрібно терміново налагодити стосунки з Диким, адже лише в цьому випадку він зможе отримати законно заповідані йому гроші. Проте ні Борис, ні Дикій не хочуть навіть бачити один одного. Спочатку Борис здається читачам таким, як Катя, чесним та справедливим. В останніх сценах це спростовується: Борис не здатний наважитися на серйозний крок, взяти на себе відповідальність, він просто втікає, залишаючи Катю на самоті.

Одними з героїв “Грози” є мандрівниця та служниця. Феклуша та Глаша показані як типові жителі міста Калинове. Їхня темрява і неосвіченість щиро вражає. Їхні судження абсурдні, а кругозір дуже вузький. Жінки судять про мораль і моральність за якимись перекрученими, спотвореними поняттями. “Москві тепер гульбища та ігрища, а вулицями-то індо гуркіт йде, стогін стоїть. Та чого, матінка Марфа Ігнатівна, вогняного змія стали запрягати: все, бачиш, для заради швидкості” – так Феклуша відгукується про прогрес та реформи, а “вогненним змієм” жінка називає автомобіль. Таким людям чуже поняття прогрес та культура, адже їм зручно жити у вигаданому обмеженому світі спокою та розміреності.

У цій статті наведено коротку характеристику героїв п'єси “Гроза”, для більш глибокого розуміння рекомендуємо ознайомитися з тематичними статтями про кожного персонажа “Грози” на нашому сайті.

Інші роботи з цієї теми:

1. "Герой", "діюча особа", "персонаж" - такі, здавалося б, схожі визначення. Проте у сфері літературознавства ці поняття різняться. "Персонажем" може бути як і образ, що епізодично з'являється,...
2. Образ грози у п'єсі Островського ”Гроза” символічний та багатозначний. Він включає кілька сенсів, які поєднуються і доповнюють один одного, дозволяючи показати...
3. Питання жанрах завжди був досить резонансним серед літературознавців і критиків. Суперечки навколо того, до якого жанру віднести той чи інший твір, породжували безліч.
4. План Персонажі Конфлікт Критика Островський писав драму ”Гроза” під враженням від експедиції містами Поволжя. Не дивно, що у тексті твори позначилися не лише...
5. План Ідейний сенс твору Характеристика головних героїв Взаємовідносини персонажів Ідейний сенс твору Розповідь “Іонич”, написана Антоном Павловичем Чеховим належить до пізнього періоду творчості автора. Для...
6. Ще порівняно недавно була поширена думка, що знаменита п'єса Островського цікава для нас лише тим, що є ілюстрацією до певного етапу історичного розвитку Росії,...

Додаток 5

Цитати, що характеризують дійових осіб

Савел Прокопович Дикої

1) Кудряш. Це? Це Дикого племінника лає.

Кулігін. Знайшов місце!

Кудряш. Йому скрізь місце. Боїться, чи що, він кого! Дістався йому на жертву Борис Григорович, він на ньому і їздить.

Шапкін. Вже такого лайка, як у нас Савел Прокофіч, пошукати ще! Нізащо людину обірве.

Кудряш. Пронизливий чоловік!

2) Шапкін. Вгамувати його нікому, ось він і воює!

3) Кудряш. …а цей, як із ланцюга зірвався!

4) Кудряш. Як не лаяти! Він без цього дихати не може.

Дія перша, явище друге:

1) Дикою. Баклуши ти, що, бити сюди приїхав! Дармоїд! Пропади ти пропадом!

Борис. Свято; що вдома робити!

Дикої. Знайдеш справу, як захочеш. Раз тобі сказав, два тобі сказав: «Не смій мені на зустріч траплятися»; тобі все німеться! Мало тобі місця? Куди не йди, тут ти і є! Тьху ти, клятий! Що ти, як стовп стоїш! Тобі кажуть чи ні?

1) Борис. Та ні, цього мало, Кулігін! Він спершу наламається над нами, налаяється всіляко, як його душі завгодно, а кінчить усе-таки тим, що не дасть нічого або так, якусь дрібницю. Та ще й розповідатиме, що з милості дав, що й цього не варто було б.

2) Борис. У тому й річ, Кулігін, що ніяк неможливо. На нього і свої догодити не можуть; а вже де мені!

Кудряш. Хто ж йому догодить, коли в нього все життя засноване на лайці? А вже найдужче через гроші; жодного розрахунку без лайки не обходиться. Інший радий від свого відступитися, аби він угамувався. А біда, як його вранці хтось розсердить! Цілий день до всіх прискіпується.

3) Шапкін. Одне слово: воїн.

Марфа Ігнатівна Кабанова

Дія перше, явище перше:

1) Шапкін. Гарна також і Кабаниха.

Кудряш. Ну, та та хоч, по крайності, все під виглядом благочестя, а цей, як із ланцюга зірвався!

Дія перша, явище третє:

1) Кулігін. Ханжа, пане! Жебраків виділяє, а домашніх заїла зовсім.

Варвара

Дія перша, явище сьоме:

1) Варвара. Говори! Я гірший за тебе!

Тихін Кабанов

Дія перше, явище шосте:

1) Варвара. Так щось вона винна! Мати на неї нападає, і ти теж. А ще кажеш, що любиш дружину. Нудно мені дивитися на тебе.

Іван Кудряш

Дія перше, явище перше:

1) Кудряш. Хотів, та не віддав, то це все одно що нічого. Не віддасть він (Дикою) мене, він чує носом-то своїм, що я свою голову дешево не продам. Це він вам страшний, а я з ним розмовляти вмію.

2) Кудряш. Що тут: ой чи! Я грубіян вважаюсь; за що він мене тримає? Отже, я йому потрібен. Ну, значить, я його не боюся, а хай він мене боїться.

3) Кудряш. … Та не спускаю і я: він – слово, а я – десять; плюне, та й піде. Ні, я перед ним не рабуватиму.

4) Кудряш. …Більше лихий я на дівок!

Катерина

Дія друга, явище друге:

1) Катерина. І ніколи не йдеться.

Варвара. Чому ж?

Катерина. Така я вже зародилася гаряча! Я ще років шість була, не більше, так що зробила! Образили мене чимось удома, а справа була надвечір, вже темно, я вибігла на Волгу, сіла в човен, та й відпхнула її від берега. Наступного ранку вже знайшли, верст за десять!

2) Катерина. Обманювати я не вмію; приховати нічого не можу.

Кулігін

Дія перша, явище третє:

1) Кулігін. Як же, пане! Адже англійці мільйон дають; я б усі гроші для суспільства і вжив, для підтримки. Роботу треба дати міщанству. А то руки є, а нічого працювати.

Борис

Дія перша, явище третє:

Борис. Ех, Кулігін, боляче важко мені тут без звички! Усі на мене якось дико дивляться, наче я тут зайвий, наче заважаю їм. Звичай я тутешніх не знаю. Я розумію, що все це наше російське, рідне, а все ж таки не звикну ніяк.

Теклуша

1) Феклюша. Бла-алепія, мила, бла-алепія! Краса чудова! Та що вже казати! У обітованій землі живете! І купецтво все народ благочестивий, чеснотами багатьма прикрашений! Щедрістю та милостиною багатьма! Я так задоволена, так, матінко, задоволена, по горлу! За наше незалишення їм ще більше щедрот примножиться, а особливо дому Кабанових.

2) Феклуша. Ні, люба. Я, за своєю немочею, далеко не ходила; а чути – багато чула. Кажуть, такі країни є, мила дівчина, де й царів немає православних, а салтани землею правлять. В одній землі сидить на троні салтан Махнут турецький, а в іншій - салтан Махнут пер-сидський; і суд творять вони, мила дівчино, над усіма людьми, і що не судять вони, все неправильно. І не можуть вони, люба, жодної справи розсудити праведно, така вже їм межа покладена. У нас закон праведний, а в них, мила, неправедний; що за нашим законом так виходить, а за їхнім усе навпаки. І всі судді в них, у їхніх країнах, також усі неправедні; так їм, люба дівчино, і в проханнях пишуть: «Суди мене, суддя неправедний!» А це ще земля, де всі люди з пісними головами.

Прощавай покида!

Глаша. Прощай!

Феклуша йде.

Нрави міста:

Дія перша, явище третє:

1) Кулігін. І не звикнете ніколи, пане.

Борис. Від чого ж?

Кулігін. Жорстокі звичаї, добродію, у нашому місті, жорстокі! У міщанстві, добродію, ви нічого, окрім грубої та бідності нагольної, не побачите. І ніколи нам, добродію, не вибитися з цієї кори! Тому що чесним трудом ніколи не заробити нам більше насущного хліба. А в кого гроші, добродію, той намагається бідного закабалити, щоб на його праці дарові ще більше грошей наживати. Знаєте, що ваш дядечко, Савел Прокопович, городничому відповідав? До городничого дядька прийшли скаржитися, що він жодного з них шляхом не розчитає. Городни-чий і став йому говорити: «Послухай, каже, Савеле Прокоповичу, розраховуй ти мужиків гарненько! Щодня до мене зі скаргою ходять! Дядечко ваш потріпав городничого по плечу, та й каже: «Чи варто, ваше високоблагородіє, нам з вами про такі дрібниці розмовляти! Багато в мене в рік народу перебуває; ви то зрозумійте: недоплачу я їм за якоюсь копійкою на людину, а в мене з цього тисячі складаються, так воно мені й добре! Ось як, добродію! А між собою, добродію, як живуть! Торгівлю один в одного підривають, і не так з користі, як із заздрощів. Ворогують один на одного; залучають у свої високі хороми п'яних наказних, таких, пане, наказних, що й виду людського на ньому немає, обличчя людське істеряне. А ті їм, за малу благостиню, на гербових листах злісні кляузи пишуть на ближніх. І почнеться в них, пане, суд та справа, і немає кінця мукам. Судяться-судяться тут, та в губернію поїдуть, а там їх чекають та від радості руками хлюпають. Скоро казка дається взнаки, та не скоро справа робиться; водять їх, водять, тягнуть їх, тягнуть; а вони ще й раді цьому волоченню, того тільки їм і треба. «Я, каже, витрачуся, та вже й йому стане в копійку». Я хотів усе це віршами зобразити...

2) Феклюша. Бла-алепія, мила,бла-алепія! Краса чудова! Та що вже казати! У обітованій землі живете! Ікупецтво все народ благочестивий, чеснотами багатьма прикрашений! Щедрістю та милостиною багатьма! Я так задоволена, так, матінко, задоволена, по горлу! За наше незалишення їм ще більше щедрот примножиться, а особливо дому Кабанових.

Дія друга, явище перше:

3) Феклуша. Ні, люба. Я, за своєю немочею, далеко не ходила; а чути – багато чула. Кажуть, такі країни є, мила дівчина, де й царів немає православних, а салтани землею правлять. В одній землі сидить на троні салтан Махнут турецький, а в іншій - салтан Махнут пер-сидський; і суд творять вони, мила дівчино, над усіма людьми, і що не судять вони, все неправильно. І не можуть вони, люба, жодної справи розсудити праведно, така вже їм межа покладена. У нас закон праведний, а в них, мила, неправедний; що за нашим законом так виходить, а за їхнім усе навпаки. І всі судді в них, у їхніх країнах, також усі неправедні; так їм, люба дівчино, і в проханнях пишуть: «Суди мене, суддя неправедний!» А це ще земля, де всі люди з пісними головами.

Глаша. Чому ж так, із пісними?

Теклуша. За невірність. Піду я, люба дівчино, по купецтві поброжу: чи не буде чогось на бідність.Прощавай покида!

Глаша. Прощай!

Феклуша йде.

Ось ще які землі є! Якихось, якихось чудес на світі немає! А ми сидимо, нічого не знаємо. Ще добре, що добрі люди є; ні-ні та й почуєш, що на білому світі робиться; а то б так дурнями й померли.

Взаємини у ній:

Дія перша, явище п'яте:

1) Кабанов. Якщо ти хочеш послухати матір, то ти, як приїдеш туди, зроби так, як я тобі наказувала.

Кабанів. Та як же я можу, мамо, вас не послухати!

Ірпінь. Не дуже сьогодні старших поважають.

Варвара (про себе). Не вшануєш тебе, як же!

Кабанів. Я, здається, мамо, з вашої волі ні на крок.

Ірпінь. Повірила б я тобі, мій друже, якби своїми очима не бачила та своїми вухами не чула, яка тепер стала пошана батькам від дітей! Хоч би пам'ятали, скільки матері хвороб від дітей переносять.

Кабанів. Я, матінко...

Ірпінь. Якщо батько що коли і образливе, на вашу гордість, скаже, так, я думаю, можна б перенести! А як ти думаєш?

Кабанів. Та коли ж я, мамо, не переносив від вас?

Ірпінь. Мати стара, дурна; ну, а ви, молоді люди, розумні, не повинні з нас, дурнів, стягувати.

Кабанів (Зітхаючи, убік).Ах ти, Господи! (Матері.) Та чи сміємо ми, мамо, подумати!

Ірпінь. Адже від любові батьки і строгі до вас бувають, від любові вас і лають, всі думають добру навчити. Ну а це нині не подобається. І підуть дітки по людях славити, що мати бурчуна, що мати проходу не дає, зі світу зживає. А, збережи Господи, яким-небудь словом невістці не догодити, ну, і пішла розмова, що свекруха заїла зовсім.

Кабанів. Щось, мамо, хто говорить про вас?

Ірпінь. Не чула, мій друже, не чула, брехати не хочу. Якби я чула, я б з тобою, мій любий, тоді не так заговорила.(Зітхає.) Ох, гріх тяжкий! Ось чи довго згрішити! Розмова близька серцю піде, ну і згрішиш, розсердишся. Ні, мій друже, кажи, що хочеш, про мене. Нікому не замовиш говорити: у вічі не посміють, то за очі стануть.

Кабанів. Та відсохни мову.

Ірпінь. Годі, годі, не божися! Гріх! Я вас
давно бачу, що тобі дружина миліша за матір. З тих пір як
одружився, я вже від тебе колишнього кохання не бачу.

Кабанів. У чому ж ви, мамо, це бачите?

Кабанов. Та у всьому, мій друже! Мати, чого очима не побачить, так у неї серце віщун, вона серцем може відчувати. Аль дружина тебе, чи що, відводить від мене, не знаю.

Дія друга, явище друге:

2) Катерина. Обманювати я не вмію; приховати-то нічого не можу.

В а р в а р а. Але ж без цього не можна; ти згадай, де живеш! У нас вся хата на тому тримається. І я не брехня була, та вивчилася, коли потрібно стало. Я вчора гуляла, то його бачила, говорила з ним.

Гроза

Дія перша, явище дев'яте:

1) Варвара (озираючись). Що це братик не йтиме, он, ніяк, гроза заходить.

Катерина (з жахом). Гроза! Побіжимо додому! Швидше!

Варвара. Що ти, з розуму, чи що, збожеволіла! Як же ти без братика додому здасишся?

Катерина. Ні, додому, додому! Бог з ним!

Варвара. Та що ти дуже боїшся: ще далеко гроза.

Катерина. А коли далеко, то, мабуть, зачекаємо трохи; а правда, краще йти. Ходімо краще!

Варвара. Та коли вже чому бути, то й удома не сховаєшся.

Катерина. Та все ж таки краще, все покійніше; вдома я до образів та Богу молитися!

Варвара. Я й не знала, що ти так грози боїшся. Я не боюся.

Катерина. Як, дівчино, не боятися! Кожен має боятися. Не те страшно, що уб'є тебе, а те, що смерть тебе раптом застане, як ти є, з усіма гріхами твоїми, з усіма лукавими помислами. Мені померти не страшно, а як я подумаю, що ось раптом я з'явлюся перед Богом така, яка я тут з тобою, після цієї розмови, ось що страшно. Що в мене на умі! Який гріх! страшно вимовити!

Островський написав драму під назвою «Гроза» після поїздки містами Поволжя. Він відобразив у творі звичаї, побут та звичаї мешканців багатьох провінцій.

Драма написана 1859 року. У цей час було скасовано кріпацтво. Але автор не згадує про цю подію. Основний акцент робиться на конфлікт, що виник у середині 19 століття.

Драма Олександра Миколайовича Островського «Гроза» подобається багатьом людям. Автором є великий культурний діяч. Його творчість назавжди закріпили у літературі.

Він вклав неоціненний внесок у розвиток. П'єса «Гроза» написана після тривалої подорожі Волгою.

Завдяки морському міністерству була організована поїздка з Островським. Головним завданням етнографічної експедиції було вивчити звичаї та звичаї населення Російської Федерації.

Прототип міста Калинів – багато приволзьких населених пунктів. Вони схожі одна на одну, але є й унікальні риси.

Островський є досвідченим дослідником, і спостереження та думки він заносив у свій щоденник.

Особливу увагу він приділяв побуту російських провінцій, характеру людей. На підставі цих записів і було написано драма «Гроза».

Зверніть увагу! Тривалий час люди вважали, що історія створення драми ґрунтується на реальних подіях.

1859 року, коли Островський написав свою книгу, зникла корінна мешканка Костроми. Раннього ранку вона пішла з дому, а потім її дістали з Волги.

Слідство з'ясувало, що у сім'ї була напружена обстановка. У дівчини складалися напружені стосунки зі свекрухою, а чоловік не міг протистояти матері, тому не допомагав розрядити атмосферу.

У Костромі твір «Гроза» видавали у вигляді окремої книги. Під час вистави актори намагалися максимально вжитися в образ, щоб бути схожими на головних героїв – Кликові.

Місцеві жителі намагалися визначити те місце, з якого дівчина стрибнула у воду. С.Ю. Лебедєв є відомим дослідником літератури, тому знайшов однакові збіги.

Короткий опис героїв для читацького щоденника

У оповіданні Островського описано не так багато головних героїв.

Важливо! Читачам важливо ознайомитися з характеристикою кожного персонажа для щоденника, щоб правильно написати твір і зробити короткий аналіз.

Розглянемо:

Події драми відбуваються у середині 19 століття, у місті Калинів. Він розташований поруч із річкою Волга. Твір розділено на кілька розділів.

Найкоротший переказ щодо дій:

1. У 1 дії жителі міста чули про злого та жадібного купця Дикого. Він лає племінника Бориса. Юнак зізнається, що терпить дядька заради його спадщини.

   Борису подобається Катерина Кабанова, яка вийшла заміж за Тихона. У цей час на прогулянку вийшла купчиха Кабаниха з дочкою, сином та невісткою.

   Вона дорікає Тихона, що коли він одружився, то мати відійшла на другий план. Він заспокоює маму, і вона йде додому, а Тихін прямує в гості до Дикого.

   Коли дівчата залишаються одні, Катерина зізнається, що потай любить іншу людину, вважає це за великий гріх.

2. Тихін збирається поїхати до міста на 15 днів, і Катерина просить його залишитися вдома чи взяти її із собою. Коли вони прощаються, Тихін їде.

   Варвара намагається допомогти Катерині, щоб вона зустрілася з Борисом. Вона зловчується і краде у матері ключі від хвіртки.

   Катерина виховувалась у суворості і не хоче обманювати свого чоловіка, але вона має велике бажання зустрітися з Борисом.

3. У гості до Кабанихи приходить купець Дикий. Він хоче виговоритись. Купець зізнається, що йому шкода дарувати гроші працівникам, навіть коли вони заробили їх чесним шляхом.

   Борис потай підходить до будинку Кабанихи, щоб побачити Катерину. Варвара передає йому, що дівчина чекає на нього біля яру.

   Коли юнак приходить у намічене місце, він бачить Катерину. Молоді люди зізнаються одне одному, що люблять одне одного.

4. Через 10 днів Варвара зустрічає Бориса та передає йому, що Тихін повернувся додому раніше. У цей час Кабаниха, Тихін і Катерина ходять містом і зустрічають Бориса.

   Коли дівчина бачить свого коханого, починає плакати. Варвара натякає на Бориса, що йому краще піти.

   Люди на вулиці попереджають, що незабаром почнеться сильна гроза, яка може призвести до пожежі. Коли Катерина чує ці слова, то каже до чоловіка, що сьогодні гроза вб'є її.

   Поряд проходить жінка, яка називає дівчину грішницею, і вона зізнається, що десять ночей ходила до Бориса.

5. Тихін зустрічається з Кулагіним, розповідає про новину. Варвара втікає з дому з Кудряшем, Бориса відправляють до іншого міста на 3 роки.

   Кулігін радять Тихонові вибачити дружину, але купчиха проти. Служниця оголошує, що Катерина пішла з дому.

   Дівчина зустрічає Бориса на вулиці, який прощається з нею та їде до Сибіру.

   Тихін бачить свою дружину у річці, хоче її врятувати, але мати забороняє йому це зробити. Тіло Катерини виносять на берег, Тихін звинувачує матір у загибелі своєї дружини.