Олександр Андерсон: Елізіум. Алікс та монети

Олександр Андерсон

Алікс та монети

© Олександр Андерсон, текст, 2014

© ЗАТ «РОСМЕН», 2014

Всі права захищені. Ніяка частина електронної версії цієї книги не може бути відтворена в будь-якій формі та будь-якими засобами, включаючи розміщення в мережі Інтернет та в корпоративних мережах, для приватного та публічного використання без письмового дозволу власника авторських прав.

©Електронна версія книги підготовлена ​​компанією Літрес (www.litres.ru)

Пролог. Про замок і привидів

У глибокій гущавині лісу, серед високих дерев, схожих на зелені парасольки, стояв занедбаний стародавній замок із міцними сірими стінами, п'ятьма оглядовими вежами, великими воротами та маленьким потайним ходом.

У замку частими гостями були протяги, туман, шепіт, дим та спогади. За дванадцять років (а саме стільки минуло часу з того моменту, як замок спорожнів) жодна жива душа не увійшла у ворота і не промовила жодного звуку.

Звідки це нам відомо?

Мені розповіла про цьомудівчинка. Вона пам'ятає себе з народження і готова посперечатися, плюнувши собі в руку і розмазавши слину про мою долоню, що в замку, крім неї, нікого живого немає. З самого народження вона єдина жива душа на всі двадцять дві спальні, вісім їдалень, три кухні та мільйон коридорів із коморами.

Батьки давно покинули її, вони були королем і королевою, або принцом з принцесою, або закоханими, що просто втекли, знайшли щастя в стінах цього замку. Алікс могла придумати безліч історій про своїх батьків, але так ніколи і не дізнатися, що ж трапилося насправді.

Крім Алікс, у замку мешкало ще кілька дивних особистостей. Пам'ятаєте, ми говорили про живі душі? Так ось. Якщо порахувати неживих, а ще краще – познайомитися з ними, ви зрозумієте, що замок не такий уже й порожній. На кухні привид Кухарі з трьома привидами поварять щодня готують для Алікс сніданок, обід та вечерю. Прислуга дівчинки, яка допомагає по господарству, – це Тінь похмурої гувернантки та миле Бачення покоївки. Бібліотекар – Містер Пил, а дворецький – нещасний Упир, який обожнює голосно завивати ночами. По вою легко зрозуміти, як сумно Упирю живеться і яке сумне його життя – адже за весь цей час, як ми вам уже казали, ніхто, ніхто не з'являвся на порозі і не дзвонив у дзвін біля дверей. Дворецький просто мучився від неробства.

Щоранку сонна Алікс спускалася з другого поверху. Тінь похмурої гувернантки запускала грамофон із тихими, спокійними мелодіями, під які прокидатися було ще сонливіше. За дванадцять років Алікс звикла до цих мелодій, але досі не розуміла, подобаються вони їй чи ж від них луплять у горлі.

Підспівуючи голосам співаків, що давно померли, дівчинка приходила в одну зі їдалень, де вже стояла тарілка гарячої каші і склянка холодного молока. Залишалося тільки здогадуватися, звідки Бачення покоївки знало, в якій саме їдальні влаштовується сьогодні Алікс. Або, може, це сама дівчинка сонно йшла на запах – хто знає.

Якщо Алікс з'їдала все до крихти і залпом випивала молоко, то незмінно знаходила у себе в кишеньці плитку шоколаду або загорнуту в хрусткий фантик цукерку.

Поласувавши, Алікс зазвичай приймала душ. У замку була тільки холодна дощова вода, що накопичувалася в баку на даху, і дівчинці доводилося знімати весь одяг, смикати за мотузку і терпіти, доки потужний потік змиє залишки сну. Алікс заплющувалась і відчувала, як вода, наче жива, ковзає по її щільно притиснутих пахвах, намагаючись не пропустити жодного шматочка сновидінь.

Тільки після цього, розтерши пухнастим рушником і випивши чаю, вона вирушала в бібліотеку до Містера Пили. Можливо, він існував тільки в її уяві, але Алікс справді вважала, що Містер Пил живе у бібліотеці та ховається між сторінками старих книг. Часто вона чула його голос - старий, розважливий, але з дещицею гумору, проте жодного разу не бачила, як він насправді виглядає. Мабуть, він теж був примарою.

«Він може бути примарою мертвих книг, – думала дівчинка. – Якщо є мертві мови – ті, якими вже не розмовляють, тоді є й мертві книги. У моїй бібліотеці мільйони книг, які я ніколи не прочитаю. Може, він їхній привид, щоб нагадувати про існування самого себе».

Містер Пил викладав Алікс астрономію та фізику, вчив її читати з виразом та запам'ятовувати вірші. Іноді дівчинка за день чи два ковтала кілька томів, а бувало, і за тиждень не могла подужати трьох книг. Все залежало від настрою.

Відразу після занять у Алікс залишався час прогулятися садом, випити ще чаю… Але перед цим вона обов'язково піднімалася назад у спальню, міцно зачиняла двері і діставала з-під подушки скриньку.

У скриньках зазвичай зберігають фотокартки або листи, Алікс зберігала в ній монети. Це були незвичайні монети – вони відрізнялися одна від одної розміром та вагою, а якщо лизнути – то й смаком. Ще вони по-різному блищали і навіть по-різному дзвеніли.

Кожну Алікс одержала за цілий молочний зуб, коли він випадав. Алікс засовувала зуб під подушку і чекала, коли зубна фея поміняє його на монету із чистого золота. Підходив не кожен зуб, тому монет було зовсім небагато… Але зате яких!

З ними Алікс засинала, і з ними вона прокидалася. Здавалося, вона не віддасть їх нікому і нізащо на світі.

Поки що не з'явився незнайомець.

Розділ 1. Незнайомець

Він з'явився в дванадцятий день народження Алікс, коли дівчинка сиділа в центральному залі у великому кріслі на самоті і готувалася розрізати торт.

Незнайомець просто відчинив двері парасолькою і увійшов циліндром уперед, променисто посміхаючись.

Він крокував на довгих, тонких ногах, схожих на смугасті льодяники, тіло його, трохи товщі ніг, плуталося в синьому чи піджаку, чи плащі.

«Певно він схожий на комівояжера чи фокусника, якими їх описують у книгах», – подумала Алікс. Але варто було йому наблизитись і шанобливо прогнути спину, як дівчинка у світлі дванадцяти свічок розгледіла його обличчя і відсахнулася.

На незнайомці була маска з порцеляни. І усмішка, і неповторне обличчя з тонкими рисами все було штучне.

- Доброго дня, - все ж чемно сказала дівчинка.

Так як Алікс вперше заговорила при вас, варто зазначити, що голос у неї був приємний і містив нотки недитячої розсудливості, якщо можна так висловитися.

- Доброго дня, Алікс.

Незнайомець зняв циліндр, з якого зненацька з'явилася морда кролика. Кролик з цікавістю оглянув напівтемну кімнату, дівчинку, і тут його підштовхнув ще один. А потім вони обоє вивалилися на підлогу, бо з'явився третій, а потім ще й ще.

Незнайомець вдав, що вкрай здивований, у його очах за маскою виразно читалося: «Це зі мною вперше, але так кумедно, що це відбувається». Він спробував рукою зупинити потік кроликів, але ті всі з'являлися і з'являлися, вистрибуючи з циліндра із завидною спритністю.

- Шановна Алікс, можливо, у вас морквяний пиріг? - Абсолютно серйозно запитав незнайомець. - У такому разі я б з'їв шматочок.

Дівчинка заперечливо похитала головою і раптом щиро засміялася – адже маска незнайомця змінилася на заячу, з великими сірими вухами, що стирчали вгору, неначе піки.

– Ви фокусник? - Видавила Алікс крізь сміх.

- Ні-ні, що ви! – Незнайомець підняв руку з циліндром, і той розлетівся трьома голубами – чорним, коричневим та рудо-смугастим.

Птахи помчали під стелю і сіли на шафі.

– Прошу вибачити, – навмисне люб'язно вклонився незнайомець.

Не встигла Алікс здивуватися птахам, як раптом ахнула: маска знову змінилася, і тепер на незнайомці було нове обличчя – хлопчика, що посміхається.

- Я чарівник, не сильний і не злий. Просто чарівник. Можете звати мене Блазнем, це дуже миле ім'я.

У цей момент усі кролики стали на задні лапи, щоб хором вигукнути:

- Так Так Так!

Алікс заплескала в долоні, весело сміючись, так несподівано і так складно все відбувалося, що більше й бажати в день народження не варто.

– Я йшов важкою дорогою, нудною та нецікавою. Всі ці дракони, принци, принцеси, адже ви знаєте, такі жахливі зануди. - Блазень запитливо глянув на Алікс. - Чи не так?

- Так Так Так! - Знову хором закричали кролики, дружно підстрибнувши.

- Я про них тільки читала, - зізналася Алікс. - Бажаєте чаю?

– Боюся, я п'ю лише зі своїх кубків і їм тільки свою їжу, хоча… ваш пиріг, він такий апетитний, я бачу дванадцять свічок… – Блазень накрутив вогник однієї з них на палець, наче пасмо волосся. - Так мило, у вас день народження? Хоча ні, не відповідайте, дурне питання, яке не потребує жодної відповіді.

Кролики завмерли, не рухаючись, повисла така гробова тиша, що Алікс здалося, ніби Блазень за маскою вже спить. Отримав відповіді на всі свої запитання, поговорив сам із собою та заснув. Після хвилини тиші вона не витримала і запитала:

– А навіщо ви прийшли?

- Ох, я вже думав, ви й не спитаєте, - ожив Шут, і кролики відразу ж забігали по вітальні. - Справа в тому, що ви стали вже зовсім дорослою, а я йшов мимо і побачив, як сум огорнув ваше серце. Про кого ви сумуєте?

– Чи бачите, – зітхнувши відповіла дівчинка, – дванадцять років тому, у день, коли я народилася, зникла моя сім'я…

- Неймовірна удача, Алікс! - Блазень ще більше пожвавішав. – За дванадцять місяців мандрівок від вашого замку, за дев'ятьма океанами, на вершині гори є місто. Народ, який мешкає в ньому, страждав від нападів паперового монстра. Коли я прийшов у це місто, його мешканці побачили в мені рятівника, здатного впоратися з розлюченим гігантом. Справа в тому, що його створили кращі майстри мистецтва орігамі, і варто мені до нього наблизитися, як… о, такі подробиці, мабуть, зайві і виставляють мене не в кращому світлі, але я злякався. Так, я злякався, люба Алікс! Мені стало страшно, і, повірте, на моєму обличчі досі залишився цей вираз повного жаху... - Він обмацав маску, ніби хотів переконатися, що вираз жаху з-під неї нікуди не зник, і лише після цього продовжив: - Чи знав я тоді, що мені доведеться боротися саме з таким монстром? Звичайно, ні! Але я дав слово, а я ніколи не порушую своїх слів. Ми билися кілька днів, я перепробував безліч способів і дійшов висновку, що тільки в дитячих іграх ножиці перемагають папір. Мені вдалося подолати чудовисько лише таким же папером, як він. Папір переміг папір, а я вмить став героєм. І, о диво, тієї ж миті переможений монстр перетворився на сотню мільйонів тисяч втрачених листів. Один із них належав перу ваших батьків. Справа в тому… Ах, що я за йолоп, я прочитав його. Але ж ви розумієте, я тоді не знав ні вас, ні вашої туги. Це так неетично – читати чужі листи, – додав він зніяковіло. - Дозвольте, ми забудемо цей маленький інцидент, і візьміть, візьміть швидше цей лист! Думаю, найкращого подарунка ви й не думали отримати.

Блазень елегантно і манерно дістав з-за пазухи конверт, понюхав його, наче той був набризканий дорогими духами, і простяг Алікс.

- Чого ж ви не раді, люба?

Не встигла дівчинка і рота відкрити, як пролунали хлопки та вибухи. Фонтаном злетіли конфетті, барвисті стрічки піднялися під стелю, по підлозі побігли іскри. Алікс побачила, що це кролики смикали один одного за хвости, і від цього їхні голови вибухали різноманітним святковим букетом сюрпризів, наче феєрверки. Останній кролик не зміг дістати свого хвоста; він вдихнув, затис ніс і луснув яскравими, схожими на вогняних мух кульками.

- Ваш лист, - нагадав Шут.

- Ах так, дякую. – Дівчинка обережно взяла конверт та побачила, що він уже відкритий. Але ж Шут не дарма попередив, що ознайомився із вмістом.

- Звісно. Пригощайтеся, - розгублено сказала Алікс.

Вона відкинулася на спинку крісла і, перш ніж дістала листок, помітила, що голуби, які до цього мирно сидять на шафі, стали по одному обертатися котами. Щойно з'явившись, чорний, коричневий і рудо-смугастий коти вальяжно влаштувалися, звісивши хвости, і поглянули на дівчинку, ніби кажучи: «Швидше читай. Там стільки цікавого!

Дорога Алікс, ми не впевнені, що лист дійде до тебе, – тут немає листоноші і немає зворотної адреси. Багато чого тут не так, як ми думали, і ще більше збігається з нашими побоюваннями. У цьому листі я хочу застерегти тебе від спроб знайти нас. Ми живі, але місце, де перебуваємо, не для живих. Сюди можна зайти, але не можна вийти. Ми там, звідки немає шляху назад, і хочемо, щоби ти була щаслива в нашому замку. Пам'ятай про це і ніколи не покидай його.

…– Ви, як і раніше, не раді? – з нерозумінням нахилив голову Шут.

Перш ніж відповісти, Алікс знову глянула на верхівку шафи. Чорний кіт вмивався, крадькома поглядаючи на дівчинку; рудо-смугастий безтурботно бовтав задніми лапами в повітрі, вмостившись на краю, як людина; лише коричневий кіт, схоже, виявляв щирий інтерес до розмови – здавалося, він чекав на відповідь не менше, ніж Шут.

– Мої батьки живі.

– Ви знаєте, де їх шукати?

– Майже. Вони просили не шукати їх.

- Ви відведете мене туди?

- Алікс ... Ви впевнені, що дійдете? Я знаю історію ваших батьків. Першою туди потрапила ваша мати. За нею пішов батько. Коли зник і він, на допомогу вирушив старший син. Не дочекавшись нікого, пішов молодший.

Блазень нарешті взяв у руки ніж, і Алікс на мить огорнув страх. Але тут же вона зрозуміла, що гість збирається лише відрізати шматок пирога. Дивно – Блазень вирішив вирізати його з середини.

- Виходить, дванадцять років тому вся моя сім'я опинилась там, звідки немає виходу?

– «Можна увійти, але не можна вийти», – процитував рядок із листа Шут.

– Це лабіринт?

- Ні-ні, ну що ви? У лабіринті є і входи, і виходи… Це, швидше, двері без ручки. Її можна відкрити, заглянути, але варто увійти всередину - і більше у вас не вийде відкрити її знову.

– А якщо я… – швидко почала Алікс і тут же осіклася: вона поводиться занадто невиховано! Тому, вгамувавши запал, дівчинка спокійно продовжила: - Якщо я прочиню ці двері, то зможу випустити батьків з братами?

Блазень повільно і акуратно поклав шматок на тарілку. Здавалося, йому набридли питання дівчинки і він уже хоче піти, після того, як з'їсть цей спокусливий апетитний шматок.

- Цілком можливо, - на диво доброзичливо і навіть з легкою похвалою промовив Шут.

Алікс краєм ока помітила, як насторожилися коти на шафі, наче всі вони чогось чекали.

- Ви допоможете мені знайти ці двері? - З надією запитала дівчинка.

- Я б з радістю, але це дуже небезпечна подорож. Я мандрівник і в мандрівках знаюся. - Блазень навіщось розрізав шматок на своїй тарілці навпіл, відокремив одну частину і показав Алікс. У розрізі було видно, як ніж гарно зрізав вишню, заховану в центрі пирога, і виходила велика, рівна точка в центрі. - Справа в тому, люба Алікс, що ці двері ... вони зовсім поруч. Як ця половинка вишні. Якби я не знав, що вона там, мені довелося б з'їсти весь пиріг… але я знав і знайшов її одразу.

- Ви не знаєте, де двері, - приречено видихнула Алікс.

- Її можете знайти тільки ви, а я можу вказати вам шлях ... це ближче, ніж ви думаєте. - Блазень загадково замовк. – Це буде моя послуга.

– Послугою?

– Я не можу йти в цю подорож, надто незрозумілі цілі, а от надавати свої послуги – цілком.

– І якщо я вирушу, то зможу…

– Ви завжди зможете скористатися моїми послугами буквально кожну секунду. - Блазень церемонно вклонився. – Однак у кожного прохання буде ціна.

Про такий поворот Алікс і не думала. Наскільки милий був Блазень і наскільки підступний він виявився.

- Ні-ні, - м'яко перебив Блазень, - я мудрий і книги мені ні до чого. Музикою я не цікавлюсь, а дивани – це взагалі не для мандрівників. Їх надто важко носити із собою.

– Тоді чим я зможу вам відплатити? – щиро засмутилася Алікс.

– У вас є чудові монети у скриньці, я знаю, як довго ви їх збирали…

- Все життя. – Дівчинка, на власний подив, міцно стиснула скриньку, яка весь цей час стояла поряд на спеціальній підставці.

- Справа в тому, Алікс, що я люблю подібні монети. Вони вміють так чудово співати, брязкаючи один про одного; вони розповідають історії – цікаві, які можна слухати неодноразово; вони знають ціну багато чому... Разом вони сильні, але й за допомогою лише однієї з них можна багато створити. А їх у вас, здається, цілих шість, і одна чи дві монети вам погоди не зроблять, погода взагалі не їхній профіль.

- Але вони дорогі мені! - Вигукнула Алікс. – За кожну монету я віддала свій зуб, ви ж знаєте цих фей! Вони просто так і пальцем не ворухнуть. Мені так довго доводилося чекати, доки випаде черговий молочний зуб, та й то не кожен підходив… тому монет лише шість…

- Шість? - З підозрою запитав Шут.

- Шість, - твердо відповіла Алікс.

– Ну що ж, тим цінніша кожна з них. Алікс, раз ви збирали їх все життя, я хочу попередити вас без обману: боюся, віддавши мені останню або все відразу, ви втратите це життя без залишку. Такою є ціна.

- Така жахлива?! - Вирвалося у Алікс. Тепер їй здалося, що Блазень не випадково вирізав шматок саме з середини пирога. Тепер це виглядало, неначе похоронна яма, куди опускають труну, а свічки здавались похмурими стовпами цвинтаря.

І наскільки було страшно Алікс від думок про складну та небезпечну подорож, настільки ж хотілося побачити маму з татом.

Вона більше жодної секунди не думала. Залишитися боягузом і прожити все життя в будинку, повному дивацтв, або вирушити туди, куди заманили її сім'ю, і всіх виручити? Зрозуміло, вона вирушить, тремтіти - це не для неї!

– Там будуть небезпеки?

Алікс не відповіла.

– Вам треба виспатися, – доброзичливо порадив Блазень. – Якщо ви оступитеся і не зможете дійти до кінця, вам знадобляться сили… Там, куди ви потрапите, не дадуть спати.

- Добре, - навмисне відповіла Алікс. - Можете залишитися на ніч у моєму замку, розташуйтеся у вітальні. Також можете пригоститися ще шматком торта або з'їсти його цілком. У мене щось пропав апетит, і мені справді потрібно вирушити до своєї спальні.

- Приємних снів. - Блазень ніби остовпів. Він нерухомо дивився в одну точку, не повернув голови, навіть коли вона на прощання вклонилася.

Тим часом Алікс відчувала важкий погляд, наче Шуту і не треба було повертати голову, наче під маскою мільйони очей і всі вони, хаотично змінюючи один одного, не відривають від неї погляду. І ще коти… зараз вони уважно стежили за кожним її рухом.

Алікс швидко піднялася сходами, забігла до спальні і щільно зачинила двері. Але не встигла вона перепочити, як у двері постукали.

«Це не може бути Блазень, – сама собі сказала Алікс. - Він не міг так швидко піднятися за мною, я чула б, як він біг ... »

- Хто там? - Запитала вона вголос.

- Алікс, ви забули скриньку з монетами. – Голос Шута, мов туман, огорнув кімнату. - Я залишу її біля дверей і не буду вам більше заважати.

Дівчинка намагалася навіть не дихати, щоб почути звуки кроків, що віддалялися, але так нічого і не почула. Тоді вона трохи прочинила двері, намацала рукою скриньку і швидко втягнула її в кімнату.

Потім Алікс миттю скинула сукню та туфлі і залізла під ковдру, міцно стискаючи в руках скриньку. І вже перед самим сном, тієї миті, коли вона майже покинула реальний світ і перейшла у світ фантазій, Алікс раптом подумала: «Якщо Шуту потрібні мої монети, чому ж він їх відразу не забрав? Адже було так просто забрати їх і піти… куди менш клопітно…»

Алікс заснула, так і не отримавши відповіді.

Розділ 2. Таємничі двері

Вранці Алікс прокинулася від неймовірного гуркоту.

Вся спальня підстрибувала, ніби поверхом нижче розбушувався троль або біснувалося не менш велике казкове чудовисько - якийсь дракон чи велетень.

Швидко зіскочивши з ліжка, дівчинка натягла на себе сукню з двома великими кишенями, одягла гольфи, потім сандалики, а потім схопила гребінець і почала зачісуватися.

На це пішло ніяк не менше півгодини, і Алікс було тяжко приводити себе в порядок, тоді як цікавість, що не на жарт розігралася, щосили тягнула її вниз - подивитися на причину цих поштовхів, від яких і тумба, і ліжко, і крісла підстрибували не гірше за живі жаби.

Але навіть у такому плутанині Алікс не могла дозволити собі виглядати неналежно. Якось вона вже спустилася до сніданку, не привівши свого волосся в порядок, і тоді Тінь похмурої гувернантки з такою силою і жорстокістю сама розчесала її, що дівчинка тільки й встигала ойкати і ойкати. А після Тінь так закрутила волосся в пучок, що все обличчя Алікс стяглося до маківки.

Протестувати було марно – дівчинка давно зауважила, що будь-які її суперечки з неживими завжди закінчуються програшем і навіть на такі резонні відмовки, як «я після сніданку моюсь і заново зачісуюсь», Тінь лише роздратовано кривилася, немов кажучи: «Кому приємно бачити за столом ?»

Тому й зараз, нехай там, унизу, і біснувався троль чи дракон, Алікс має спуститися до нього більш ніж доглянутої маленької леді.

Нарешті відображення явило цілком симпатичний образ, і дівчинка кинулася до дверей, про всяк випадок розсунув по кишенях монети.

Під час руху монети приємно побрязкували.

Вибігши зі спальні, Алікс відразу відчула - щось змінилося. І справа була навіть не в ударах, що повторюються, тремтячих стінах і похитуються картинах. Все у замку було інакше.

Замість приємного запаху каші Алікс зустрів зовсім інший, солоний запах, від якого ще й пощипував очі. Не звучав звичний грамофон, похмурі мелодії якого можна почути рано-вранці і в спальні. І винен тут був зовсім не гомін від ударів – між ними дівчинка чітко розрізнила зовсім інші звуки.

Десь там, унизу, щось голосно хлюпалося і бурчало.

«Невже за одну ніч усе може так змінитись? - тупаючи коридором на какофонію звуків, думала вона. – Що, якщо я прокинулась у зовсім іншому місці? Може, мою спальню підхопив Грифон і забрав у інший, галасливий, замок? Чи це змінилася я, і те, що здавалося мені безшумним, тепер здається зовсім іншим?

Подібні думки часто відвідували Алікс; її завжди цікавило, що є насправді, а що – плід її уяви.

Удари раптово припинилися, проте посилився плескіт. А потім раптом почулися уривчасті гортанні звуки.

Колись давно Алікс слухала на платівці казку про море. Вона чула, як б'ються хвилі, як кричать чайки, і зараз їй здалося, що ті звуки дуже схожі на ці.

Невже замок опинився посеред неосяжної води? Може, це й не удари були зовсім, а стукіт у двері?.. Може, в гості до них прийшов гігантський кальмар?

Бібліотека була улюбленим місцем Алікс - Містер Пил умів підібрати потрібні книги, щоб скоротати довгий годинник у замку, і тому дівчинка голосно ахнула, побачивши, на що перетворилася зала з книгами і як все продовжує змінюватися.

Це справді було море – синє, прозоре, галасливе море, яке захлеснуло весь зал. Воно билося хвилями про стелажі з книгами, і ті, похитавшись на полицях, падали в безодню. Одні тут же тонули і зникали назавжди, інші залишалися на плаву, розкриваючись надзвичайно гарними лататтям. Були й такі, котрі, потрапивши у воду, ставали рибами. Справжніми рибами, тієї ж забарвлення, що й колишні обкладинки.

Алікс завмерла, вражено спостерігаючи, як хвилі граються з книгами, і відчуваючи, як солоний запах, що заповнив усю бібліотеку, лоскоче ніздрі, від чого страшенно хотілося чхнути. Але ще більше вона здивувалася, коли побачила, що на столику, що плаває у воді, стоїть грамофон і всі звуки моря звучать з нього.

Поруч із грамофоном, уважно дивлячись на дівчинку, розташувалися коти. Тільки це вже були й не коти зовсім (від котів залишилися лише морди, решта у них була пташина), а голуби з головами котів. Двоє з них, чорний і рудо-смугастий, привітно підморгнули Алікс, коричневий же вдав, що дуже зайнятий роздивляннямсь якоїсь риби.

- Доброго ранку, - долинуло звідкись збоку.

Алікс спустилася ближче до води, зазирнула за шафу і приклала долоні до рота, щоб необачно не ахнути при гості.

Прямо з води піднімалася гора книг – різнокольорових, небезпечно громіздких один на одного, на самій верхівці яких сидів стомлений Шут. Він явно втомився - це було видно по тому, як опустилися його плечі і як з-під маски капав піт.

Але варто було йому помітити Алікс, як він відразу випростався по струнці, сперся однією рукою на чорну парасольку і підняв циліндр.

– Бачу ваше здивування. - Маска у Шута була незрозумілою, якоюсь чорно-білою, без учорашньої посмішки, що насторожувало ще більше.

– Здрастуйте, Блазню… – Алікс на мить перервалася, бо біля її ніг проповзла книга з лапками краба. Це викликало усмішку на обличчі дівчинки, але не позбавило занепокоєння. – Ви перетворили мою бібліотеку на море!

- Алікс, як ви могли таке подумати? - Блазень спритно спустився по горі книг, і виявилося, що її підніжжя розташоване недалеко від сходів. – Все було зовсім не так. Я мирно спав.

Блазень хотів продовжити, але всі звуки моря, що посилюються, заважали говорити йому, як завжди, тихо і вкрадливо. Тоді він попросив зачекати на секунду, підчепив тумбу з грамофоном гаком парасольки і притягнув її до себе, розлякавши голубів з головами котів. Ті змахнули крилами, покружляли над вируючим морем і помчали на вершину однієї з шаф – подалі від Шута та води.

Блазень обережно зрушив голку, перевернув пластинку, і тут же звуки змінилися на ледве чутне дихання легкого бризу і дуже тихий плескіт. Але що особливо дивно, тієї миті море заспокоїлося, а коти знову стали котами.

— Так ось, Алікс, люба дитино, я прийняв ваше запрошення переночувати в замку, і, жах, уночі я не міг заснути… — Маска Шута стала сумною. - Вирішивши вас не будити, я пішов у бібліотеку, взяв одну з книг ... і уявіть, з неї, прямо мені в обличчя, вдарив струмінь води!

Брови Алікс здивовано поповзли вгору.

– Так-так, я й сам здивувався. Я, звичайно, чув про невиховані книги, але ніяк не думав, що вони можуть знайти притулок у вашій бібліотеці. Я читав різні книги – цікаві, нахабні, розумні, дурні, але, повірте, найгірше – невиховані книги з морем води.

Блазень різко підскочив і на диво швидко забрався назад на вершину книжкової гори.

- У цих книгах теж повно води, - вигукнув він, показуючи парасолькою на полицю праворуч від нього. - Алікс, невже ви читаєте ці любовні романи? У них тільки вода та сльози.

І Шут скинув цілий стелаж книг у воду, від чого піднялася хвиля і помчала до зали. А також трохи, на кілька сходинок, підвищився сам рівень води, що змусило Алікс піднятися трохи вище.

- Я кинув ту книгу на підлогу, і з неї полилося... Це було жахливо. Я не хотів будити вас і вирішив, що моїх скромних здібностей вистачить, щоб утихомирити невиховану книгу, але має багато друзів, як ви бачите. Це була велика битва, і я… я зазнав фіаско. Як ви помітили, тут море, величезне море води із сотні книг. Але інші книги, – поспішно додав він, – вони не такі. Дивіться, скільки чудового з'явилося поряд!

Олександр Андерсон

АЛІКСІ МОНЕТЫ

ПРОЛОГ

Про замок і привидів

У глибокій гущавині лісу, серед високих дерев, схожих на зелені парасольки, стояв занедбаний стародавній замок із міцними сірими стінами, п'ятьма оглядовими вежами, великими воротами та маленьким потайним ходом.

У замку частими гостями були протяги, туман, шепіт, дим та спогади. За дванадцять років (а саме стільки минуло часу з того моменту, як замок спорожнів) жодна жива душа не увійшла у ворота і не промовила жодного звуку.

Звідки це нам відомо?

Мені розповіла про це дівчинка. Вона пам'ятає себе з народження і готова посперечатися, плюнувши собі в руку і розмазавши слину про мою долоню, що в замку, крім неї, нікого живого немає. З самого народження вона єдина жива душа на всі двадцять дві спальні, вісім їдалень, три кухні та мільйон коридорів із коморами.

Батьки давно покинули її, вони були королем і королевою, або принцом з принцесою, або закоханими, що просто втекли, знайшли щастя в стінах цього замку. Алікс могла придумати безліч історій про своїх батьків, але так ніколи і не дізнатися, що ж трапилося насправді.

Окрім Алікс у замку мешкало ще кілька дивних особистостей. Пам'ятаєте? Ми говорили про живі душі? Так ось. Якщо порахувати неживих, а ще краще – познайомитися з ними, ви зрозумієте, що замок не такий уже й порожній. На кухні привид кухарки з трьома привидами поварять щодня готують для Алікс сніданок, обід та вечерю. Прислуга дівчинки, що допомагає по господарству, - це Тінь похмурої гувернантки та миле Бачення покоївки. Бібліотекар - Містер Пил, а дворецький - нещасний Упир, який обожнює голосно завивати ночами. По вою легко зрозуміти, як гірко Упирю живеться і як сумне його життя - адже за весь цей час, як ми вам уже казали, ніхто, ніхто не з'являвся на порозі і не дзвонив у дзвін біля дверей. Дворецький просто мучився від неробства.

Щоранку Алікс сонно спускалася з другого поверху. Тінь похмурої гувернантки запускала грамофон (вона любила не галасливі, спокійні мелодії, під які прокидатися було ще сонливіше), але за дванадцять років Алікс звикла, і навіть підспівувала голосам співаків, що давно померли.

Пляскаючи ротом у такт музиці, дівчинка приходила в одну зі їдалень, де вже стояла тарілка гарячої каші та склянка холодного молока. Залишалося тільки здогадуватися, звідки Бачення покоївки знало, в якій саме їдальні влаштовується сьогодні Алікс. Або, може, це сама дівчинка сонно йшла на запах – хто знає.

Якщо Алікс з'їдала все до крихти і залпом випивала молоко, то незмінно знаходила у себе в кишені плитку шоколаду, або загорнуту в хрусткий фантик цукерку.

Поласувавши, Алікс зазвичай приймала душ. У замку була тільки холодна дощова вода, що накопичувалася в баку на даху, і дівчинці доводилося знімати весь одяг, смикати за мотузку і терпіти, поки потужний потік змиє весь бруд. Алікс заплющувалась і відчувала, як вода, наче жива, ковзає по її щільно притиснутих пахвах, намагаючись не пропустити жодного брудного місця.

Тільки після цього, розтерши пухнастим рушником і випивши чаю, вона вирушала в бібліотеку до Містера Пил. Можливо, він існував тільки в її уяві, але Алікс справді вважала, що Містер Пил живе у бібліотеці та ховається між сторінками старих книг. Часто вона чула його голос - старий, розважливий, але з дещицею гумору, проте жодного разу не бачила, як він насправді виглядає. Мабуть, він теж був примарою.

«Він може бути примарою мертвих книг, – думала дівчинка. – Якщо є мертві мови – ті, якими вже не розмовляють, тоді є й мертві книги. У моїй бібліотеці мільйони книг, які я ніколи не прочитаю. Може, він і є їхньою примарою, щоб нагадувати про існування самого себе».

Містер Пил викладав Алікс астрономію та фізику, вчив її читати з виразом та запам'ятовувати вірші. Іноді дівчинка за день чи два ковтала кілька томів, а бувало, і за тиждень не могла подужати трьох книг. Все залежало від настрою.

Відразу після занять у Алікс залишався час прогулятися садом, почитати що-небудь легке, для душі, випити ще чаю.

Автор роману "Алікс та монети" - Олександр Андерсон, переможець конкурсу "Нова дитяча книга" від "Росмен" у номінації "Фентезі. Фантастика Пригоди». Номінацій було лише дві, а рукописів – майже дві з половиною тисячі. Приз переможцю – видання книги.

За результатами голосування користувачів російського сегменту Інтернету лауреатом «Книжкової премії Рунету-2014» та найкращим дитячим письменником було визнано Олександра Андерсона за книгу «Елізіум. Алікс та монети».

«Книжкова премія Рунету» – щорічна нагорода у сфері літературної справи та книжкового бізнесу в Інтернеті – організована онлайн-мегамаркетом Ozon.ru за підтримки Російської асоціації електронних комунікацій (РАЕК), магазину електронних книг «ЛітРес» та Інституту книги. Нагороду отримують найкращі російські та зарубіжні автори, а також книжкові проекти за підсумками вибору Експертної ради та народного голосування користувачів Рунету. У голосуванні, яке тривало 40 днів, у 2014 році взяло участь понад 100 тисяч осіб.

Сюжет роману в кількох словах і навіть абзацах передати неможливо, але все ж таки... Про що цей роман?

Алікс живе одна в стародавньому замку в глибокій гущавині лісу, де часті гості - протяги, туман, дим та спогади. За 12 років жодна жива душа не увійшла до воріт замку. А з ким спілкується Алікс? З привидами - привид Поваріхи готує Алікс щодня сніданок, обід та вечерю, невидимий бібліотекар - Містер Пил навчає Алікс за книгами в бібліотеці, дворецький - нещасний Упир голосно завиває ночами, а Тінь похмурої гувернантки вчить гарним манерам. Ось так і минають роки і дні, схожі один на одного.

Але все змінюється одного чудового дня, коли Алікс виповнюється 12 років, а на пиріг до неї приходить таємничий незнайомець, який показує їй лист від зниклих батьків і братів, які повідомляють, що вони знаходяться в далекому світі, де немає місця живим і щоб Алікс не шукала їх, а жила щасливо у замку.

Блазень каже, що може іноді допомагати їй у її нелегкому шляху, але за свою допомогу братиме монети, а монети для Алікс - це все життя, кожна з монет пов'язана з певним її фрагментом. Виходить, розлучившись із монетами, Алікс втратить і своє життя...

І ось Шуту за можливість вирушить до Шпиля тисячі дверей вже віддано першу монету, а потім і заради порятунку життя друзів та кілька інших. Чи варто ця подорож всього життя, чи зможе Алікс відгадати загадки та справжні імена героїв Елізіума, врятувати та звільнити тих, кому потрібна її допомога, чи зрозуміє, хто ж насправді ховається під маскою Шута – друг чи ворог? І, нарешті, чи знайде Алікс втрачену сім'ю?

Про все це ви дізнаєтеся, прочитавши найзагадковішу книгу року, яка, за задумом автора, неодмінно матиме продовження...

На сторінках книги ви зустрінетеся з найнезвичайнішими героями - котами з тулубами птахів, русалками, що зазивають на морське дно, вірним другом-трубочистим, собакою, що обертається, циклопом, що карає дітей за цікавість, павуками, розміром з будинок, Повелителем ляльок, містером Пиллю. старовинної бібліотеки, Слоном-провідником по світу Елізіума та багатьма іншими. Хтось виявиться для Алікса ворогом, а хтось стане вірним другом та помічником.

Відгуки про книгу

Кирило Захаров,
головний бібліограф Російської державної дитячої бібліотеки:

«Александр Андерсон вірний своєму власному рецепту: «ті, кого ви і не думали побачити, зустрінуться вам на заваді». Його книга - непостійний калейдоскоп найдивовижніших образів та захоплюючих ситуацій; таких соковитих і яскравих, що спочатку може виникнути збентеження. Є схожість із динамічною комп'ютерною грою: герої буквально «видні», майже відчутні, але від цього не менш гротескні та цікаві. А те, що книга майже повністю складається з діалогів, лише посилює енергійність. Автор не спить ні секунди, жене дію все далі і далі, відкриває нові горизонти.

Через деякий час звикаєш, навіть починаєш шкодувати, що епізоди не розрослися до окремих закінчених оповідачів-фантазій чи невеликих повістей: потенціал для цього є. Упирі, ляльки, циклопи, демони, більш ніж розумні коти – не просто учасники історії: у кожного за плечима є своя власна. А треба всім височіє загадковий Блазень. І новій Алісі – дівчинці Алікс – доведеться чимало попрацювати, щоб зрозуміти, хто ж він насправді. А заразом досліджувати свою власну Країну чудес – таємниче та химерне Міжстіння».

Максим Митрофанов,
російський художник-ілюстратор:

"Спочатку мені цей текст видавався просто цікавим. Але чим більше я читав, тим сильніше мене затягував цей світ. Він став оживати в ньому з'явився сенс. Спочатку безглуздим нагромаджень сюжетних ліній, що здавалося безглуздим, стало активно сформуватися в серйозну і захоплюючу історію. Навіть незначні й захоплюючі історії. незрозумілі речі описані на початку, виявилися важливими сходинками тих самих сходів життя, по яких герої піднімаються до своєї мети, ведучи за собою читача. набагато складніше, ніж банальні поняття про добро і зло".

Відгуки читачів бібліотек м. Пскова

Керімова Руслана (Дитяча екологічна бібліотека "Райдуга")

Книга «Алікс та монети» стала моєю улюбленою книгою жанру фентезі та пригод. «Елізіум. Алікс і монети» визнана однією з найкращих дитячих книг у Росії. Читаючи книгу, я ніби сама опинилася в Елізіумі і була на місці Алікс. А найкращий і найкращий герой це Блазень. Пригоди, страх, горе та щастя – все це є у книзі! Наприкінці Алікс таки знайшла тата та братів, але як шкода, що книга закінчується на найцікавішому. Тепер вони всі разом шукатимуть маму. Цю книгу я прочитаю ще неодноразово! Цікаво, чи продовження буде? Чи збираються вони залишити нас, читачів, без новин? Всім раджу прочитати цю книгу. У вас ніколи не було таких вражень та емоцій.

Константинова Маргарита (Дитяча екологічна бібліотека "Райдуга")

Мені сподобався цей роман, тому що в ньому дуже багато дивовижних пригод, чарівництва, моментів, що зачаровують. Головна героїня роману – дівчинка, якій дванадцять років, звуть її Аліса, але за романом усі герої називають її Алікс. Алікс живе у прекрасному, стародавньому замку, вона – його господиня, бо батьки давно її покинули. Роман розповідає про цікаві подорожі Алікс, яка намагається знайти своїх батьків.

У замку, крім господині Алікс, мешкають дивні особи. Приведення кухарки з трьома привидами, похмура гувернантка – Тінь та миле бачення покоївки, а також Бібліотекар-Містер Пил, дворецький – нещасний Упир. Усі вони допомагатимуть їй під час її мандрівок. Всі захоплюючі події починаються з подорожі Алікс своїм величезним замком, в якому вона знайомиться з загадковим Шутом, а також з різними котами, Майстром загадок, сажотрусом, русалками, ляльками, демонами, циклопом і багатьма іншими цікавими персонажами. При зустрічі з кожним із них відбувається щось незвичайне. Книжка мені дуже сподобалася, раджу прочитати книгу всім хлопцям. Ви поринете в загадковий і чарівний світ Алікс та Елізіума!

Петров Микола (Дитяча екологічна бібліотека "Райдуга")

Коли я починав читати книгу "Алікс і монети", зізнаюся чесно, мені не дуже подобалося, але коли я почав вчитуватися, мені здалося, ніби я сам потрапив у цю книгу і подорожую разом з Алікс неймовірною країною - "Елізіуму".

Мені книга дуже сподобалася, я раджу кожному прочитати її та насолодитися цими захоплюючими пригодами разом з Алікс та її провідником Шутом. Велике дякую автору цієї чудової книги Олександру Андерсону.

Аня, читач Центру дитячого читання

Доброго дня! Мене звуть Ганна, мені 15 років. Нещодавно мені порадили прочитати книгу Олександра Андерсона "Елізіум. Алікс та монети". Яким був мій подив, коли в моїй улюбленій бібліотеці – у Центрі дитячого читання – опинилася ця книга. Читати її я почала ще у бібліотеці. Вона була настільки цікавою, що я й не помітила, як настав вечір. Бібліотека зачинялася, і мені довелося йти додому. Я дочитала книгу пізно увечері.

Мене давно так не захоплювали книжки, як "Елізіум". У книзі є все: і чари, і небезпечні пригоди, і навіть підліткове кохання. Під час прочитання "Елізіуму" може здатися, що все зрозуміло та передбачувано, але наприкінці книги через кожні 10-15 сторінок змінюється абсолютно все і неможливо зрозуміти, чим усе скінчиться.

Олександр Андерсон написав чудову книгу у жанрі фантастики. Я сподіваюся, що незабаром вийде продовження серії книг "Елізіум", і я не маю сумніву, що воно буде не менш цікавим.

Яковлєва Олена, читач Бібліотеки "Джерельце" м. Пскова

Привіт всім! Мене звуть Алена. Коли я прийшла в бібліотеку «Джерельце» м. Пскова просто взяти книгу, яку нам задали на літо, бібліотекарі мені запропонували прочитати книгу «Елізіум. Алікс та монети», яку написав письменник із Росії Олександр Андерсон. Мені одразу сподобалося оформлення книги та робота художників. Коли я подивилася на обкладинку цієї книги, то одразу захотіла її прочитати.

І коли я її читала, я ніби була персонажем книги – Алікс. Ця дівчинка шукала свою сім'ю і потрапила у чарівний світ – Елізіум. Ця книга одночасно і фентезі, і пригода, і роман.

Велике дякую Олександру Андерсону за таку цікаву книгу! МИ ЧЕКАЄМО ПРОДОВЖЕННЯ! Всім раджу прочитати…

Олександр Андерсон

Алікс та монети

© Олександр Андерсон, текст, 2014

© ЗАТ «РОСМЕН», 2014

Всі права захищені. Ніяка частина електронної версії цієї книги не може бути відтворена в будь-якій формі та будь-якими засобами, включаючи розміщення в мережі Інтернет та в корпоративних мережах, для приватного та публічного використання без письмового дозволу власника авторських прав.

©Електронна версія книги підготовлена ​​компанією ЛітРес ()

Пролог. Про замок і привидів

У глибокій гущавині лісу, серед високих дерев, схожих на зелені парасольки, стояв занедбаний стародавній замок із міцними сірими стінами, п'ятьма оглядовими вежами, великими воротами та маленьким потайним ходом.

У замку частими гостями були протяги, туман, шепіт, дим та спогади. За дванадцять років (а саме стільки минуло часу з того моменту, як замок спорожнів) жодна жива душа не увійшла у ворота і не промовила жодного звуку.

Звідки це нам відомо?

Мені розповіла про це дівчинка. Вона пам'ятає себе з народження і готова посперечатися, плюнувши собі в руку і розмазавши слину про мою долоню, що в замку, крім неї, нікого живого немає. З самого народження вона єдина жива душа на всі двадцять дві спальні, вісім їдалень, три кухні та мільйон коридорів із коморами.

Батьки давно покинули її, вони були королем і королевою, або принцом з принцесою, або закоханими, що просто втекли, знайшли щастя в стінах цього замку. Алікс могла придумати безліч історій про своїх батьків, але так ніколи і не дізнатися, що ж трапилося насправді.

Крім Алікс, у замку мешкало ще кілька дивних особистостей. Пам'ятаєте, ми говорили про живі душі? Так ось. Якщо порахувати неживих, а ще краще – познайомитися з ними, ви зрозумієте, що замок не такий уже й порожній. На кухні привид Кухарі з трьома привидами поварять щодня готують для Алікс сніданок, обід та вечерю. Прислуга дівчинки, яка допомагає по господарству, – це Тінь похмурої гувернантки та миле Бачення покоївки. Бібліотекар – Містер Пил, а дворецький – нещасний Упир, який обожнює голосно завивати ночами. По вою легко зрозуміти, як сумно Упирю живеться і яке сумне його життя – адже за весь цей час, як ми вам уже казали, ніхто, ніхто не з'являвся на порозі і не дзвонив у дзвін біля дверей. Дворецький просто мучився від неробства.

Щоранку сонна Алікс спускалася з другого поверху. Тінь похмурої гувернантки запускала грамофон із тихими, спокійними мелодіями, під які прокидатися було ще сонливіше. За дванадцять років Алікс звикла до цих мелодій, але досі не розуміла, подобаються вони їй чи ж від них луплять у горлі.

Підспівуючи голосам співаків, що давно померли, дівчинка приходила в одну зі їдалень, де вже стояла тарілка гарячої каші і склянка холодного молока. Залишалося тільки здогадуватися, звідки Бачення покоївки знало, в якій саме їдальні влаштовується сьогодні Алікс. Або, може, це сама дівчинка сонно йшла на запах – хто знає.

Якщо Алікс з'їдала все до крихти і залпом випивала молоко, то незмінно знаходила у себе в кишеньці плитку шоколаду або загорнуту в хрусткий фантик цукерку.

Поласувавши, Алікс зазвичай приймала душ. У замку була тільки холодна дощова вода, що накопичувалася в баку на даху, і дівчинці доводилося знімати весь одяг, смикати за мотузку і терпіти, доки потужний потік змиє залишки сну. Алікс заплющувалась і відчувала, як вода, наче жива, ковзає по її щільно притиснутих пахвах, намагаючись не пропустити жодного шматочка сновидінь.

Тільки після цього, розтерши пухнастим рушником і випивши чаю, вона вирушала в бібліотеку до Містера Пили. Можливо, він існував тільки в її уяві, але Алікс справді вважала, що Містер Пил живе у бібліотеці та ховається між сторінками старих книг. Часто вона чула його голос - старий, розважливий, але з дещицею гумору, проте жодного разу не бачила, як він насправді виглядає. Мабуть, він теж був примарою.

«Він може бути примарою мертвих книг, – думала дівчинка. – Якщо є мертві мови – ті, якими вже не розмовляють, тоді є й мертві книги. У моїй бібліотеці мільйони книг, які я ніколи не прочитаю. Може, він їхній привид, щоб нагадувати про існування самого себе».

Містер Пил викладав Алікс астрономію та фізику, вчив її читати з виразом та запам'ятовувати вірші. Іноді дівчинка за день чи два ковтала кілька томів, а бувало, і за тиждень не могла подужати трьох книг. Все залежало від настрою.

Відразу після занять у Алікс залишався час прогулятися садом, випити ще чаю… Але перед цим вона обов'язково піднімалася назад у спальню, міцно зачиняла двері і діставала з-під подушки скриньку.

У скриньках зазвичай зберігають фотокартки або листи, Алікс зберігала в ній монети. Це були незвичайні монети – вони відрізнялися одна від одної розміром та вагою, а якщо лизнути – то й смаком. Ще вони по-різному блищали і навіть по-різному дзвеніли.

Кожну Алікс одержала за цілий молочний зуб, коли він випадав. Алікс засовувала зуб під подушку і чекала, коли зубна фея поміняє його на монету із чистого золота. Підходив не кожен зуб, тому монет було зовсім небагато… Але зате яких!

З ними Алікс засинала, і з ними вона прокидалася. Здавалося, вона не віддасть їх нікому і нізащо на світі.

Поки що не з'явився незнайомець.

Розділ 1. Незнайомець

Він з'явився в дванадцятий день народження Алікс, коли дівчинка сиділа в центральному залі у великому кріслі на самоті і готувалася розрізати торт.

Незнайомець просто відчинив двері парасолькою і увійшов циліндром уперед, променисто посміхаючись.

Він крокував на довгих, тонких ногах, схожих на смугасті льодяники, тіло його, трохи товщі ніг, плуталося в синьому чи піджаку, чи плащі.

«Певно він схожий на комівояжера чи фокусника, якими їх описують у книгах», – подумала Алікс. Але варто було йому наблизитись і шанобливо прогнути спину, як дівчинка у світлі дванадцяти свічок розгледіла його обличчя і відсахнулася.

На незнайомці була маска з порцеляни. І усмішка, і неповторне обличчя з тонкими рисами все було штучне.

- Доброго дня, - все ж чемно сказала дівчинка.

Так як Алікс вперше заговорила при вас, варто зазначити, що голос у неї був приємний і містив нотки недитячої розсудливості, якщо можна так висловитися.

- Доброго дня, Алікс.

Тут теж варто відзначити, що незнайомець говорив вкрадливим оксамитовим голосом, що, втім, властиво подібним джентльменам, але Алікс здалося, що це не оксамит, а тихе гарчання звіра.

Незнайомець зняв циліндр, з якого зненацька з'явилася морда кролика. Кролик з цікавістю оглянув напівтемну кімнату, дівчинку, і тут його підштовхнув ще один. А потім вони обоє вивалилися на підлогу, бо з'явився третій, а потім ще й ще.

Незнайомець вдав, що вкрай здивований, у його очах за маскою виразно читалося: «Це зі мною вперше, але так кумедно, що це відбувається». Він спробував рукою зупинити потік кроликів, але ті всі з'являлися і з'являлися, вистрибуючи з циліндра із завидною спритністю.

- Шановна Алікс, можливо, у вас морквяний пиріг? - Абсолютно серйозно запитав незнайомець. - У такому разі я б з'їв шматочок.

Дівчинка заперечливо похитала головою і раптом щиро засміялася – адже маска незнайомця змінилася на заячу, з великими сірими вухами, що стирчали вгору, неначе піки.

– Ви фокусник? - Видавила Алікс крізь сміх.

- Ні-ні, що ви! – Незнайомець підняв руку з циліндром, і той розлетівся трьома голубами – чорним, коричневим та рудо-смугастим.

Птахи помчали під стелю і сіли на шафі.

– Прошу вибачити, – навмисне люб'язно вклонився незнайомець.

Не встигла Алікс здивуватися птахам, як раптом ахнула: маска знову змінилася, і тепер на незнайомці було нове обличчя – хлопчика, що посміхається.

- Я чарівник, не сильний і не злий. Просто чарівник. Можете звати мене Блазнем, це дуже миле ім'я.

У цей момент усі кролики стали на задні лапи, щоб хором вигукнути:

- Так Так Так!

Алікс заплескала в долоні, весело сміючись, так несподівано і так складно все відбувалося, що більше й бажати в день народження не варто.

– Я йшов важкою дорогою, нудною та нецікавою. Всі ці дракони, принци, принцеси, адже ви знаєте, такі жахливі зануди. - Блазень запитливо глянув на Алікс. - Чи не так?

- Так Так Так! - Знову хором закричали кролики, дружно підстрибнувши.

- Я про них тільки читала, - зізналася Алікс. - Бажаєте чаю?

– Боюся, я п'ю лише зі своїх кубків і їм тільки свою їжу, хоча… ваш пиріг, він такий апетитний, я бачу дванадцять свічок… – Блазень накрутив вогник однієї з них на палець, наче пасмо волосся. - Так мило, у вас день народження? Хоча ні, не відповідайте, дурне питання, яке не потребує жодної відповіді.

Кролики завмерли, не рухаючись, повисла така гробова тиша, що Алікс здалося, ніби Блазень за маскою вже спить. Отримав відповіді на всі свої запитання, поговорив сам із собою та заснув. Після хвилини тиші вона не витримала і запитала:

– А навіщо ви прийшли?

- Ох, я вже думав, ви й не спитаєте, - ожив Шут, і кролики відразу ж забігали по вітальні. - Справа в тому, що ви стали вже зовсім дорослою, а я йшов мимо і побачив, як сум огорнув ваше серце. Про кого ви сумуєте?

– Чи бачите, – зітхнувши відповіла дівчинка, – дванадцять років тому, у день, коли я народилася, зникла моя сім'я…

Олександр Андерсон

Алікс та монети

© Олександр Андерсон, текст, 2014

© ЗАТ «РОСМЕН», 2014

Всі права захищені. Ніяка частина електронної версії цієї книги не може бути відтворена в будь-якій формі та будь-якими засобами, включаючи розміщення в мережі Інтернет та в корпоративних мережах, для приватного та публічного використання без письмового дозволу власника авторських прав.

©Електронна версія книги підготовлена ​​компанією Літрес (www.litres.ru)

Пролог. Про замок і привидів

У глибокій гущавині лісу, серед високих дерев, схожих на зелені парасольки, стояв занедбаний стародавній замок із міцними сірими стінами, п'ятьма оглядовими вежами, великими воротами та маленьким потайним ходом.

У замку частими гостями були протяги, туман, шепіт, дим та спогади. За дванадцять років (а саме стільки минуло часу з того моменту, як замок спорожнів) жодна жива душа не увійшла у ворота і не промовила жодного звуку.

Звідки це нам відомо?

Мені розповіла про цьомудівчинка. Вона пам'ятає себе з народження і готова посперечатися, плюнувши собі в руку і розмазавши слину про мою долоню, що в замку, крім неї, нікого живого немає. З самого народження вона єдина жива душа на всі двадцять дві спальні, вісім їдалень, три кухні та мільйон коридорів із коморами.

Батьки давно покинули її, вони були королем і королевою, або принцом з принцесою, або закоханими, що просто втекли, знайшли щастя в стінах цього замку. Алікс могла придумати безліч історій про своїх батьків, але так ніколи і не дізнатися, що ж трапилося насправді.

Крім Алікс, у замку мешкало ще кілька дивних особистостей. Пам'ятаєте, ми говорили про живі душі? Так ось. Якщо порахувати неживих, а ще краще – познайомитися з ними, ви зрозумієте, що замок не такий уже й порожній. На кухні привид Кухарі з трьома привидами поварять щодня готують для Алікс сніданок, обід та вечерю. Прислуга дівчинки, яка допомагає по господарству, – це Тінь похмурої гувернантки та миле Бачення покоївки. Бібліотекар – Містер Пил, а дворецький – нещасний Упир, який обожнює голосно завивати ночами. По вою легко зрозуміти, як сумно Упирю живеться і яке сумне його життя – адже за весь цей час, як ми вам уже казали, ніхто, ніхто не з'являвся на порозі і не дзвонив у дзвін біля дверей. Дворецький просто мучився від неробства.

Щоранку сонна Алікс спускалася з другого поверху. Тінь похмурої гувернантки запускала грамофон із тихими, спокійними мелодіями, під які прокидатися було ще сонливіше. За дванадцять років Алікс звикла до цих мелодій, але досі не розуміла, подобаються вони їй чи ж від них луплять у горлі.

Підспівуючи голосам співаків, що давно померли, дівчинка приходила в одну зі їдалень, де вже стояла тарілка гарячої каші і склянка холодного молока. Залишалося тільки здогадуватися, звідки Бачення покоївки знало, в якій саме їдальні влаштовується сьогодні Алікс. Або, може, це сама дівчинка сонно йшла на запах – хто знає.

Якщо Алікс з'їдала все до крихти і залпом випивала молоко, то незмінно знаходила у себе в кишеньці плитку шоколаду або загорнуту в хрусткий фантик цукерку.

Поласувавши, Алікс зазвичай приймала душ. У замку була тільки холодна дощова вода, що накопичувалася в баку на даху, і дівчинці доводилося знімати весь одяг, смикати за мотузку і терпіти, доки потужний потік змиє залишки сну. Алікс заплющувалась і відчувала, як вода, наче жива, ковзає по її щільно притиснутих пахвах, намагаючись не пропустити жодного шматочка сновидінь.

Тільки після цього, розтерши пухнастим рушником і випивши чаю, вона вирушала в бібліотеку до Містера Пили. Можливо, він існував тільки в її уяві, але Алікс справді вважала, що Містер Пил живе у бібліотеці та ховається між сторінками старих книг. Часто вона чула його голос - старий, розважливий, але з дещицею гумору, проте жодного разу не бачила, як він насправді виглядає. Мабуть, він теж був примарою.

«Він може бути примарою мертвих книг, – думала дівчинка. – Якщо є мертві мови – ті, якими вже не розмовляють, тоді є й мертві книги. У моїй бібліотеці мільйони книг, які я ніколи не прочитаю. Може, він їхній привид, щоб нагадувати про існування самого себе».

Містер Пил викладав Алікс астрономію та фізику, вчив її читати з виразом та запам'ятовувати вірші. Іноді дівчинка за день чи два ковтала кілька томів, а бувало, і за тиждень не могла подужати трьох книг. Все залежало від настрою.

Відразу після занять у Алікс залишався час прогулятися садом, випити ще чаю… Але перед цим вона обов'язково піднімалася назад у спальню, міцно зачиняла двері і діставала з-під подушки скриньку.

У скриньках зазвичай зберігають фотокартки або листи, Алікс зберігала в ній монети. Це були незвичайні монети – вони відрізнялися одна від одної розміром та вагою, а якщо лизнути – то й смаком. Ще вони по-різному блищали і навіть по-різному дзвеніли.

Кожну Алікс одержала за цілий молочний зуб, коли він випадав. Алікс засовувала зуб під подушку і чекала, коли зубна фея поміняє його на монету із чистого золота. Підходив не кожен зуб, тому монет було зовсім небагато… Але зате яких!

З ними Алікс засинала, і з ними вона прокидалася. Здавалося, вона не віддасть їх нікому і нізащо на світі.

Поки що не з'явився незнайомець.

Розділ 1. Незнайомець

Він з'явився в дванадцятий день народження Алікс, коли дівчинка сиділа в центральному залі у великому кріслі на самоті і готувалася розрізати торт.

Незнайомець просто відчинив двері парасолькою і увійшов циліндром уперед, променисто посміхаючись.

Він крокував на довгих, тонких ногах, схожих на смугасті льодяники, тіло його, трохи товщі ніг, плуталося в синьому чи піджаку, чи плащі.

«Певно він схожий на комівояжера чи фокусника, якими їх описують у книгах», – подумала Алікс. Але варто було йому наблизитись і шанобливо прогнути спину, як дівчинка у світлі дванадцяти свічок розгледіла його обличчя і відсахнулася.

На незнайомці була маска з порцеляни. І усмішка, і неповторне обличчя з тонкими рисами все було штучне.

- Доброго дня, - все ж чемно сказала дівчинка.

Так як Алікс вперше заговорила при вас, варто зазначити, що голос у неї був приємний і містив нотки недитячої розсудливості, якщо можна так висловитися.

- Доброго дня, Алікс.

Тут теж варто відзначити, що незнайомець говорив вкрадливим оксамитовим голосом, що, втім, властиво подібним джентльменам, але Алікс здалося, що це не оксамит, а тихе гарчання звіра.